Сьогодні у світі відзначають День Батька. Добре, що існує визнання для такої важливої людини в житті кожної дитини: тато. Але шкода, що в нинішньому світі про чоловіче батьківство доводиться нагадувати окремо.
Ще 30 років тому татусі прекрасно знали свою роль і не мали особливих клопотів із її виконанням. Роль батька у традиційному домі чітко визначена: він ішов на роботу і заробляв гроші на утримання сім’ї.
Незамінний
Батько має особливий вплив на входження дитини в суспільство та відіграє значну роль у переказуванні суспільних цінностей і норм, особливо ж синам. Неприсутність батька впливає на психіку дітей, позбавлених чоловічих особистісних зразків. Існує причинно-наслідковий зв’язок поміж порушеннями у галузі суспільної поведінки у дитини та неприсутністю тата вдома. Якщо дитина має схильності до крадіжок, випивання у дуже молодому віці або антисуспільної поведінки, то винен батько, який мав би вчасно виступити вихователем – але зазвичай його не виявляється поруч у потрібний час. Поведінка такого штибу є також наслідком впливу середовища, в якому не те що немає батька, але бракує його підтримки та грошей. Брак батька корелює таку поведінку, а не є її безпосередньою та єдиною причиною. Діти – зокрема, сини, –- потребують дисципліни.
Татусі найчастіше займаються синами і граються з дітьми енергійніше від мамусь, у більш «дивні» та карколомні забави, що їх діти, зрештою, люблять більше від ігор із мамами. Це, найімовірніше, наслідок менш частих та випадкових контактів із татом. Вони присвячують дітям свій час безпосередньо, не займаючись під час ігор жодними іншими справами. Матері, навпаки, у ході гри з дитиною виконують ще купу інших хатніх занять, ну а до того ж не роблять такого «дикого герцю», як татусі, надаючи перевагу словесному контакту. Доведено, що середній чоловік, у якого є дитина дошкільного віку, присвячує безпосередній опіці над нею не більше кількох годин на тиждень.
Потреба хвилини
Немовля намагається встановити зв’язок із кожним дорослим, якого бачить, незалежно від того, чи це чоловік, чи жінка. Якість контактів дитя-тато є такою само, як якість контактів дитя-матір. Тому тато може бути без особливих проблем замінним опікуном або «представником» матері.
Коли жінки масово пішли до праці, виявилося, що татусі можуть бути такими само компетентними опікунами, як матері. Тоді на суспільній сцені з’явилося «нове» батьківство. Нові батьки – це ті чоловіки, які включаються в опіку над дітьми, займаються ними значно довше і мають на дітей набагато більший вплив, аніж традиційні татусі, які залишаються на певній віддалі від своєї дитини. Цей більш конкретний вплив нових татів на дітей не має особливого зв’язку з якимись безпосередніми діями самого батька, він пов’язаний із позитивним контекстом, що постає в родинах, де обоє батьків заробляють і розподіляють між собою сімейну опіку.
Нова модель тата
Безсумнівно, на наших очах формується нова модель батька, модель, яка позбавлена опори в попередніх зразках, що походять зі старших поколінь батьків, які «отримували дітей в руки» лише тоді, коли навчали їх дотримуватися суспільних норм. Таким чином, донедавна чоловік був у хаті рідко придатний, зазвичай тільки як джерело іграшок і розваг для дітей. Сьогодні до цієї ролі додається ще багато інших, співділених із жінками.
Зміни відбуваються дуже швидко, через що у нових татусів з’являється багато обов’язків, геть незнайомих їхнім батькам та дідусям, які не пеленали, не годували, не ходили зі своїми дружинами на «школу пологів» і потім не народжували разом із ними, не підігрівали пляшечок, не розглядали зроблене немовлям у пелюшку, не возили дитячих візочків, і вже напевно не брали батьківської декретної відпустки. Сьогоднішні татусі замкнені у чотирьох стінах, за які їм важко вийти. Вони зазнають – застрягнувши поміж цих чотирьох стін – дуже серйозного пресингу, оскільки ці стіни рухомі, зокрема та, що зветься «батьківство» і тисне на сьогоднішніх чоловіків вельми рішуче і болісно. Татусі прагнуть, аби їхні діти були дисципліновані, але також і того, щоби вони добре веселилися в житті. Вони хочуть, щоби діти мали максимально великі можливості, і разом із тим не були примушувані ні до якого вибору. Прагнуть, аби діти шанували батьків, але водночас щоби їх не боялися. Хочуть, щоби діти робили свій власний вибір, при цьому не припускаючись забагато життєвих помилок.
Не без користі
Бути батьком на повне навантаження – це те, що позитивно впливає на чоловіче самопочуття. Досі вважалося, що на психічне дорослішання чоловіка має вплив головно професійна праця, бо ж саме щодо цієї зі своїх ролей чоловік дістає самовизначення. Однак оскільки сьогодні чоловіки прийняли взірець «татусювання», відмінний від того, що був шанований їхніми батьками та дідами, то внаслідок цього вони мають бути більше від них пов’язані зі своїми дітьми емоційно, більше залучені у життя дітей, більше рівні з ними у тому, що стосується очікувань від дітей кожної статі, та більш охочі нести опіку над дітьми, навіть над малими.
Суб’єктивне почуття щастя і задоволення життям сьогодні стосовно чоловіків сильніше пов’язані з їхніми ролями, виконуваними удома, аніж із професійними заняттями. Добрі стосунки з дітьми є буфером, що захищає чоловіків від стресу, пов’язаного з працею. Якщо є правдою те, що подружжя цивілізує чоловіків, то посідання дітей і добрі стосунки з ними цивілізують їх іще більше.
Кшиштоф Гловяк, deon.pl