Близько 15 тисяч людей у неділю, 21 липня, заповнили майдан перед кармелітським храмом у Бердичеві. На щорічний відпуст до Всеукраїнського санктуарію цього року йшло 14 великих паломницьких груп, серед яких були представники 7 країн.
Відпуст з Марією
Ще у суботу пообіді паломницькі колони з піснями та прапорами почали з різних сторін стікатись до святині. На майдані перед храмом, де вже був споруджений польовий вівтар, їх вітали місцеві кармеліти.
Месу для паломників цього дня відправив о.Ульріх Добган OCD, провінціал німецької провінції Ордену Босих Кармелітів. Під час проповіді він говорив про марійну духовність кармелітів. Зокрема головний кармеліт Німеччини розповів про епітети, що застосовують до Богородиці: Вона – Сестра, бо йде з людьми у паломництві земної мандрівки, розділяє життєві негоди як подруга. Вона – Мати, бо отримала від Христа цю місію, стоячи під хрестом, і відтоді піклується про своїх земних дітей.
Після Меси стомлених паломників розібрали на ночівлю бердичівські парафіяни, а вже наступного ранку майдан перед санктуарієм почав знову наповнюватись прочанами.
Перед урочистою Месою кармеліт з Бердичівського санктуарію о.Олег Кондратюк розповідав з амвона про кармелітський Скапулярій – два поєднаних шнурком клаптики тканини, що символізують плащ Діви Марії і є знаком Її особливого покровительства. Миряни, що приймають скапулярій, є духовно пов’язані з Орденом Кармелітів і користають з його духовних благ. Цього дня отці-кармеліти урочисто вдягали скапулярії на шию паломникам, що вирішили взяти на себе відповідальність, пов’язану з прийняттям Скапулярію.
Про значення Скапулярію говорив під час проповіді у неділю і архиєпископ Мечислав Мокшицький. Владика, який протягом 9 років був особистим секретарем у Папи Йоана Павла ІІ, розповів що той від дитинства і до самої смерті носив на собі Скапулярій і досвідчив багато благодатей від Діви Марії. Але прийняття Скапулярію накладає на людину ще й певні обов’язки. Загалом їх чотири: носити Скапулярій вдень і вночі, щодня відмовляти молитву до Богородиці, виконувати обов’язки стану (життя у чистоті для самотніх чи у подружній вірності для одружених) та наслідувати Діву Марію.
Разом з архиєпископом Мокшицьким у неділю співслужили 7 єпископів та майже сотня священиків.
Зазвичай відпуст у Бердичеві відбувається у сильну спеку. Проте цього року погода була майже ідеальна – не було ані спеки, ані холоду. Усупереч прогнозам синоптиків, дощу з грозою у день відпусту теж не було.
Паломницькі будні
Така сама помірна погода трималась увесь попередній тиждень, коли тисячі паломників пішки йшли до Бердичівського санктуарію.
Погода була як на замовлення, – каже паломниця Ольга Волинець з Києва. – Під час паломництва, думаю, кожен досвідчив у дорозі якоїсь Божої благодаті: внутрішні ситуації у багатьох вирішились. Також сильним свідоцтвом була взаємна поміч. У нас три родини йшли з річними дітьми. От здається: ну як з такими маленькими дітками можна йти у паломництво?! Але нічого, їм усі допомагали бавити і все було добре.
«Паломництво – це одна велика родина, де усі один одному допомагають, – додає інший учасник паломництва «Київ – Бердичів» Андрій Бичковський. – Якщо комусь чогось бракує – інші обов’язково поділяться. У дорозі ділилися і наметами і спальниками».
«Капуцинські проповіді нас так зігрівали у дорозі, що нам той дощ, який раз чи два пустився, був байдужий, – каже Дарія Туманова з Сум, учасниця паломництва «Хмельницький – Бердичів». – Під час конференцій багато говорили про стосунки між дівчиною і хлопцем, про покликання, про вільність і свободу. Після завершення цього паломництва я відчуваю, що я – вільна і щаслива».
Віталій Боровський з Києва до Бердичева добирався сам на велосипеді. Відстань у 160 км він подолав за 2 дні. «У дорозі я часто відчував, як Бог піклується про мене. Якась бабця в селі, де я проїжджав, мене нагодувала. Іншого разу яблучка по дорозі нарвав».
«Як нас люди у селах зустрічали – це щось неймовірне! Як Бога зустрічали! Бабусі на дорогу виходили і плакали. Усміхались і плакали одночасно. Йти було важко, але це добре, що важко: більше користі. Після тижня паломництва я нарешті вирішила прийняти Скапулярій. Давно хотіла, але не наважувалась, бо це – все ж таки серйозне зобов’язання. А от сюди прийшла, і якось це було само собою», – каже Ірина Шухтуєва з Севастополя, паломництво «Хмельницький – Бердичів».
«Ми у дорозі танцювали, співали. Хоч і мозолі були, але йшлося легко, бо йшли до Марії, – каже Катерина Савчук, паломництво «Биківка – Бердичів». – Для мене паломництво – це ніби пожертва себе, свого часу Богові».
«Дуже вразили люди, які нас у дорозі приймали на ночівлю, каже Мирослав Нейметі зі Сваляви, паломництво «Шепетівка – Бердичів». – Дуже раділи паломникам, були надзвичайно гостинними».
«Йти мені було не важко, – каже найстарший прочанин з паломництва «Шепетівка – Бердичів, пан Ян Шевцов (72 роки), с.Мурафа – Може часом ноги боліли, але це нічого, це треба, бо без зусиль нічого у житті не буває. Прийшов у Бердичів щоб випросити для себе, для дітей, внуків і правнучки Божого милосердя. Всі духовні науки, що чув у дорозі і тут, на відпусті, намагаюся запам’ятовувати, щоб зміцнювати свою віру, і щоб ніяка життєва буря мене не здолала».
За лаштунками свята
Щороку відпуст у Бердичеві відбувається дуже урочисто, але мало хто знає, яких зусиль це коштує. Отець Олег Кондратюк розповів CREDO, що щороку понад 400 парафіян працюють над організацією свята. Вони розділені на окремі дияконії: Служба порядку, Медпункт, Секретаріат, кухня для духовенства… Багато волонтерських зусиль йде також на спорудження і прикрашання польового вівтаря, на технічне забезпечення належної озвучки свята, тощо.
«Наша Бердичівська парафія вже зжилась з цією своєю місією. Люди дуже жертовно працюють і за стільки років не знеохочуються і далі все це тягнуть. Певні сфери роками вже так добре відпрацьовані, що люди самі кажуть новим священикам, що мають робити», – каже о.Олег.
За порядком під час святкувань стежать близько 70 людей. У порядкові приймаються виключно чоловіківи. Багаторічний керівник Службу порядку пан Василь Романський каже, що за десятиріччя служіння порядкові вже навчились бути трохи сищиками. «Ми вже здалеку бачимо хто, як і чого приходить. Під час Служби, коли люди моляться, місцеві крадії іноді приходять і чистять паломникам кишені, на ходу знімають годинники. От вчора спіймали хлопця, який викрав цілу жменю хрестиків у продавців релігійних товарів».
У функції порядкової служби входить не лише захист паломників від місцевих злодюжок, а й порядок серед самих паломників.
«Якби нас не було, то тут був би великий хаос. Були випадки, коли надто ревні паломники накинулись на єпископа, за одяг хапали, напевно хотіли показати свою відданість. Ми такі речі присікаємо».
Ще одне залаштункове, але дуже необхідне служіння – Медпункт. Тут щороку на відпусті працюють близько двох десятків парафіян з медичною освітою. Під медпункт у монастирі виділене окреме приміщення, де знаходиться десяток кушеток, зібрано найнеобхідніші медикаменти.
Керівник медпункту, Емма Підгорчук розповідає, що у суботу, коли паломницькі групи сходяться до санктуарію, по допомогу звертається велика кількість людей з мозолями, опіками, болями у суглобах та високим тиском. Зазвичай, за два дні святкувань таких звернень – понад сотню. Але за всі роки жодного разу серйозних проблем зі здоров’ям, які потребували б госпіталізації, не виникало.
Довідка CREDO
Ікона Матері Божої Бердичівської належала до роду Тишкевичів, і зберігалась у їх замковій каплиці. Вона була написана олійними фарбами на полотні, що закріплювалося на кипарисовій дошці. У 1642 році Тишкевичи передали її босим кармелітам для новозбудованого бердичівського храму.
Розміщена у головному вівтарі ікона прославилась великими благодатями. У 1643-1648 рр. було зареєстровано 77 оздоровлень. Між іншим через заступництво Матері Божої Бердичівської був оздоровлений київський єпископ Станіслав Заремба, котрий 23 травня 1647 року оголосив ікону чудотворною. У наступному столітті ікона також славилась благодатями, які отримували через неї вірні. До 1756 року офіційно було підтверджено та задокументовано 263 чуда.
28 січня 1753 року папа Бенедикт ХІV видав декрет про коронацію ікони. Одночасно з декретом були надіслані золоті ікони. В І половині ХІХ століття корони були вкрадені, і згодом Папа Пій ІХ надіслав нові. Вдруге коронація чудотворної ікони відбулась у 1856 році. Ікона Матері Божої Бердичівської була оздоблена золотом та сріблом, а також вишитими окладами, що було проявом вдячності за отримані благодаті.
У 1926 році храм та монастир були конфісковані радянською владою, а ікона служила одним з експонатів музею революції та атеїзму, що був розташований у верхньому храмі. В 1941 році, напередодні фашистської навали, у санктуарії в результаті підпалу виникла пожежа. Є припущення, що можливо саме тоді згоріла ікона.
Після невдалих пошуків оригіналу ікони Матері Божої Бердичівської, у 1990 році написання нової ікони було довірено краківській художниці – реставраторці полотен Божені Мусі-Совінській. Нова ікона, оточена шаною, через шість років після своєї появи була урочиста освячена Папою Йоаном Павлом ІІ у храмі св.Ядвіги, що у Кракові. У відповідь на прохання та представлену документацію, виступаючи від імені Папи Йоана Павла ІІ, Конгрегація Божого Культу та Дисципліни Таїнств у Ватикані дозволила коронувати нову ікону для санктуарію Матері Божої у Бердичеві. На урочистості 16 липня 1997 року у Бердичеві кармеліти показали новий образ усім вірянам та паломникам. У липні 1998 року відбулась коронація ікони, яку здійснив тодішній єпископ Києво-Житомирської дієцезії Ян Пурвінський.
Повне або часткове використання матерiалiв credo-ua.org дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.credo-ua.org. Передрук у друкованих ЗМІ або будь-яке інше комерційне використання матеріалів CREDO можливе лише з письмового дозволу редакції.
фінансово.
Щиро дякуємо!
