Ця справа вже рушила й дістала відгуки в Мережі. Запис Сергія Марченка у його Фейсбуку набув поширення.
«Я повертався з занять по реабілітації і, проходячи повз стихійний базарчик біля дому, купив сливок у старенької бабці. Хороші сливи, й бабуся дуже мила. До речі, в бабусь я купую не просто так.
Я помітив, що чим вищий у людини рівень особистісного розвитку, тим гостріше зазвичай вона відчуває потребу в благодійності. Новинна стрічка забита закликами приєднатися до допомоги всіляким там людям і тваринам. Комусь ми реально допомагаємо, а десь (і часто!) стаємо жертвами шахраїв. Це викликає напруження. Не так грошей шкода, як неприємно почуватися лошарою…
Я вигадав для себе спосіб, як допомагати потребуючим майже щодня, нехай потроху, зате регулярно, і напевно тим, кому це потрібно. Йдучи за харчами, я стараюсь не брати нічого на базарних розкладках, а по змозі купувати все у селян, особливо літніх.
Вибираючись на базар, ці люди часто півдня проводять у дорозі. Все своє життя вони пропрацювали на колгоспи, і зараз мають з цієї праці мізерну пенсію, якої не завжди вистачає й за газ заплатити. Древні бабусі з чорними обличчями і руками, що трусяться, дуже потребують наших грошей. Набагато більше, аніж ситі й розслаблені базарні торговці. Нехай у цих бабусь не найякісніший товар і не найбагатший вибір, але продукти реально майже завжди смачніші, тому що своє, натуральне. Я сам із села й точно знаю: на ґрунті не росте ідеально рівний помідор чи морквинка. Живе – воно покручене.
Цих бабусь легко розпізнати за такими ознаками:
1. Зазвичай у них небагато товару — стільки, скільки вони можуть понести на собі.
2. Товар найчастіше не в пластикових чи картонних ящиках, а у відрах, сумках, наплічниках.
3. Овочі та фрукти мають нерівну форму, вони забруднені землею.
4. Неширокий асортимент.
5. По обіді їх зазвичай уже немає.
І, головне, дивіться на руки. Селянські руки чорні, з великими, потрісканими нігтями, з набряклими жилами. Такі руки неможливо імітувати. Це печать багаторічної праці, яка заслуговує на повагу більше за будь-яку іншу. Ні, вони не вважають себе героями, вони взагалі не думають такими категоріями. Вони просто живуть, народжують дітей, збирають урожай, тихо приходять у цей світ і непомітно його покидають. Але вони — сіль цієї землі та її глибинний сенс. Фундамент, із якого ми всі, такі розумні і з планшетами, проростаємо.
Мене ніколи не цікавить ціна — нехай продадуть, за скільки хочуть, ти на цьому багато не втратиш, а в селі зовсім інакша ціна грошам. Зайві 10 гривень там за щастя, це вагома цифра. І я завжди стараюсь розплатитися дрібними купюрами — так можна непомітно всунути зайву гривню, щоб вони не помітили. Адже вони просто так зайвого не візьмуть, не те виховання.
Як на мене, непогана система добрих справ; застосовуйте. Ну й ваш перепост допоможе просунути цей рух, не соромтеся.»
За матеріалами: sergey.marchenko
фінансово.
Щиро дякуємо!
