Пʼятий день першої Апостольської подорожі Папи Лева XIV — і другий день перебування в Лівані — розпочався паломництвом до гробу одного з найвідоміших ліванських святих.
«Ми добре знаємо — і святі нагадують нам про це, — що не може бути миру без навернення сердець. Тому нехай св.Шарбель допоможе нам звертатись до Бога і просити дару навернення для всіх нас».
Так сказав Папа Лев XIV, відвідуючи в понеділок 1 грудня 2025 року монастир св.Марона в Аннаї, що в місті Джебейль поблизу Бейрута — столиці Лівану. В цьому монастирі похований св.Шарбель Маклюф, повідомляє Vatican News.
Ліванський маронітський чернець і пустельник, який жив у 1828-1898 роках, провадив життя, сповнене аскетизму й відданості Богу. Сьогодні він відомий також завдяки численним зціленням, які приписують його заступництву і які принесли йому шану не тільки серед християн і католиків, але й серед мусульман та представників інших релігій. Щороку мільйони людей відвідують його могилу, і тепер — уперше — це зробив також Наступник св.Петра.
Прибувши до каплиці, Святіший Отець запалив лампадку й зупинився для тихої молитви перед гробом святого. Далі з вітальним словом звернувся Генеральний настоятель Маронітського Ліванського Ордену, після чого промовив Лев XIV. Папа насамперед подякував Богові за можливість здійснити це паломництво. «Мої попередники — особливо маю на думці св.Павла VI, який його беатифікував і канонізував, — напевно дуже цього прагнули»,— сказав Лев XIV.
Послання для всіх християн
Чого сьогодні навчає нас святий Шарбель — «який нічого не написав», провівши мовчазне та укрите життя, але слава про якого поширилася на ввесь світ?
«Святий Дух сформував його так, щоб він навчав молитви тих, хто живе без Бога, тиші — тих, хто живе серед гамору, скромності — тих, хто живе для того, щоб показатися, вбогості — тих, хто шукає багатства. Це все моделі поведінки, що йдуть проти течії; але саме тому вони нас приваблюють, як свіжа і чиста вода — тих, хто мандрує пустелею».
А рукоположеним священнослужителям святий Шарбель нагадує про «євангельські вимоги» їхнього покликання, сказав Папа, додавши: однак «його така радикальна і водночас покірна послідовність є посланням для всіх християн».
Єдності — для Церкви, миру — для світу
Як підкреслив Папа, св.Шарбель ніколи не перестав заступатися за нас перед Небесним Отцем, «джерелом усілякого добра й кожної благодаті». Вже за життя чимало людей приходили до нього, шукаючи Господньої втіхи, прощення й поради, а по смерті все це помножилося, немов «ріка милосердя».
«Сестри й браття, сьогодні ми хочемо ввірити заступництву св.Шарбеля потреби Церкви, Лівану та світу. Для Церкви ми просимо сопричастя, єдності: починаючи від сімей, малих домашніх Церков, а далі — в парафіяльних і дієцезіяльних спільнотах, аж до Вселенської Церкви. Сопричастя, єдності. А для світу ми просимо миру. Особливо ми благаємо про мир для Лівану та всього Леванту».
Папа нагадав, що мир вимагає навернення сердець, а тому підніс молитву до св.Шарбеля, щоб він допомагав нам звертатися до Бога.
Блаженні миротворці
Напередодні, 30 листопада 2025 року, в четвертий день Апостольської подорожі й перший день перебування Папи в Лівані завершився зустріччю з представниками влади, дипломатичного корпусу та громадянського суспільства. Вона відбулась у президентському палаці. Ділячись думками про блаженство, в обдаруванні яким Христос запевняє миротворців, він говорив про три характерні риси цього служіння.
«Ваша незламність є невід’ємною рисою справжніх миротворців: адже справа миру — це постійне починання заново», — відзначив Лев XIV на початку своєї промови. «Ви дуже постраждали від наслідків економіки, що вбиває, від глобальної нестабільності, яка також і в Леванті має руйнівний вплив, від радикалізації ідентичностей і конфліктів; але ви завжди хотіли і вміли починати все спочатку». Папа зауважив, що Ліван може похвалитися добре сформованим громадянським суспільством. З цього випливає заохочення до еліт «ніколи не віддалятися від людей» та «служити своєму народові».
Ознакою миротворців, окрім здатності розпочинати наново, є те, що вони роблять це, ступаючи «важкою дорогою примирення». Як сказав Папа, «існують особисті та колективні рани, які потребують довгих років — а то й цілого покоління, — щоб затягнутися». І якщо не працювати над зціленням пам’яті, «важко прямувати до миру». Культура примирення не народжується лише з низів, але потребує «влади та інституцій, що визнають вищість загального блага над частковим». Бо мир — це «набагато більше, ніж рівновага, завжди нестабільна, між тими, хто живе роздільно під одним дахом»; мир — це «вміти жити разом».
Третьою рисою миротворців є те, що «вони наважуються залишитися — також і тоді, коли це вимагає жертовності». Бувають моменти, коли легше втекти — або ж вигідніше податися деінде. «Потрібно справді мати сміливість і далекоглядність, щоб залишитись або повернутися до своєї країни, вважаючи гідними любові й відданості навіть досить складні умови». Церква не лише турбується про гідність тих, хто ступає на шлях міграції; вона хоче, «щоб ніхто не був змушений виїжджати, і щоб кожен, хто цього бажає, міг у безпеці повернутися».
Відвідини монахинь
Після зустрічі з владою, громадянським суспільством та дипломатичним корпусом Папа Лев XIV здійснив позаплановий візит до монастиря сестер-кармеліток Богородиці в Гарісcі. Привітавшись з кожною з них окремо, він звернувся до сестер з роздумами про значення трьох слів, що лежать в основі їхнього покликання: покора, молитва і жертва, — і завершив зустріч, що тривала приблизно пів години, спільною молитвою «Отче наш» та благословенням.
фінансово.
Щиро дякуємо!
