Ватиканська щодення газета «L’Osservatore Romano» згадує Папу Павла VI з нагоди 35-річчя з дня його смерті.
Папа Франциск згадав про цю видатну особистість ХХ століття ще в неділю після молитви «Ангел Господній», а преса споминає Павла VI сьогодні, в день його відходу у вічність. Також і ватиканське видання не оминуло увагою цей день.
Папа Павло VI став останнім понтифіком, який надягнув тіару. Церемонія його коронації відбулася 30 червня 1963 р. на площі св. Петра, востаннє в історії Католицької Церкви. Він був добре підготовлений до папського служіння після 30 років праці у Римській курії та 9 років буття керівником найрозбурханішої католицької дієцезії у світі — Міланської.
Але ключ до понтифікату Павла VI «L’Osservatore Romano» пропонує шукати насамперед у містичному вимірі його життя. За прикладом св. Августина, головного духовного наставника Джованні Баттісти Монтіні, цей майбутній Папа стрімко йшов до Бога і поєднував свої шукання з захватом і подивом. Справді, Павло VI був містик, який володів мовою свого власного духовного досвіду, відзначає ватиканська газета.
Любов до Церкви була головним фактором життя Павла VI. І саме вона надихала його під час керування Човном Петровим у часи реформ, які він розумів як звернення до сучасної людини. Це підтвердила «програмна» енцикліка «Ecclesiam Suam», у якій було визначено дві головні лінії його понтифікату: діалог життя і спасіння зі світом та відновлення повної єдності серед християн.
Для Папи Павла VI, Церква тільки тоді може по-справжньому дати Євангеліє світові, коли вона сама глибоко переживає таємницю своєї любові до Христа. Насправді знаковими для тих часів стали заяви Папи про те, що Церква має вступити у діалог зі світом, у якому живе, бо вона має що цьому світові сказати. Сучасний менталітет, на думку Святішого Отця, тільки тоді сприйме Церкву, коли вона відзначатиметься любов’ю, надією, євангелізацією та безконечною вірністю Христу. Папа Павло VI відзначав, що ніхто не може бути чужим і байдужим для Церкви.
Святіший Отець мав гостре відчуття, що учням Христа необхідна єдність. Його понтифікат став пошуком повного сопричастя насамперед із Православними Церквами. Його братання з Патріархом Афінагором стало одним із найбільших прикладів цього. Він ініціював створення особливої комісії, яка складалася з двох католиків і двох православних, і вони 1971 року представили Папі доповідь, стверджуючи, що співслужіння поміж Павлом VI та Афінагором є можливим. Після цього Папа написав до Патріарха: «Поміж нашою Церквою і шановними Православними Церквами уже існує єдність, яка є майже повною. Святий Дух дозволив в останні роки оновити живе усвідомлення цього факту. Він вкладає у наші серця міцну рішучість зробити все можливе, щоби наблизити день, як Він того забажає, коли під час співслужіння можне буде об’єднати спільну чашу Господню».
«L’Osservatore Romano» пише, що прагнення до очищення Церкви та її членів, євангелізація, смирення й діалог зі світом, еклезіологія «сестринських» Церков — ці головні вісі понтифікату Павла VI — цілком збігаються з керівними принципами Папи Франциска. Справді бо, ідеї Павла VI не втратили своєї актуальності й донині, підсумовує ватиканське видання.
За матеріалами: Радио Ватикана
фінансово.
Щиро дякуємо!
