Тридцять п’ять років тому, 6 серпня 1978 року, в день урочистості Преображення Господнього, у літній резиденції Вселенських Архиєреїв у Кастель Ґандольфо відійшов по вічну нагороду Слуга Божий Папа Павло VI.
Це був смиренний та відважний свідок правди, апостол миру, прихильник діалогу між народами та культурами, людина, яка зуміла довести до завершення ІІ Ватиканський Собор, а потім докладала всіх зусиль, аби здійснювати його постанови.
Павло VI був Папою, чиє служіння якого припало на період, який можемо назвати «преображенням» Церкви. Він впроваджував у життя соборні постанови та здійснив численні реформи. Був уважний до нових суспільних викликів, і, відчитуючи знаки часу, намагався дати на них авторитетну відповідь. Тут варто згадати його енцикліки «Populorum progressio» (26 березня 1967) про суспільний розвиток та «Humanae vitae» (25 липня 1968) про подружжя та регулювання народжуваності. Саме Павло VI започаткував Апостольські подорожі країнами світу, відвідавши Святу Землю, Індію, США, Португалію, Туреччину, Колумбію, Швейцарію, Уганду й Далекий Схід.
«Fidem servavi», тобто «віру зберіг» – слова святого апостола Павла з послання до Тимотея, які Папа Павло VI промовив напередодні своєї смерті, повністю підсумовують його понтифікат. На сьогодні триває його канонізаційний процес. У грудні 2012 р. Папа Бенедикт XVI затвердив декрет Конгрегації у справах святих про визнання героїчності його чеснот.
За матеріалами: Радіо Ватикану
фінансово.
Щиро дякуємо!
