В суботу, 5 жовтня 2013 р., в Модені префект Конгрегації у справах канонізацій кардинал Анджело Амато проголосив блаженним Роландо Ріві.
Роландо був кліриком, семінаристом, якого під кінець війни убили партизани-комуністи. Було йому 14 років.
Хлопчик народився 7 січня 1931 року в сільській родині у Сан-Валентіно (район Кастельярано, провінція Реджіо Емілія, північна Італія). Він був розумним і живим дитям, а при цьому дуже побожним. Велику роль у його вихованні, і зокрема у пробудженні покликання до священства, зіграв місцевий настоятель о. Олінто Мадзокіні. Хлопчик часто бачив його навколішках, як священик молився на розарії, читав Бревіарій, і сам прислуговував до Святої Меси від п’ятирічного віку. А що мав гарний музичний слух і голос, то швидко навчився співати церковних пісень. Дещо пізніше навчився і грати на органі, супроводжуючи спів хору, в якому співав його батько, Роберто Ріві.
У той час, під кінець 30-х, вибухнула ІІ Світова війна, і настоятель заохочував усіх, і зокрема дітей, молитися за мир. На весну 1942 року, попросивши про раду священика та після тривалої молитви, 11-річний Роландо сказав удома, що збирається стати священиком. Батьки не заперечували, і в жовтні того ж року хлопець вступив до нижчої духовної семінарії у Маролі. Незабаром він прийняв сутану, що було звичаєм тих часів. Вирізнявся він також побожністю і ревністю в навчанні, міцною переконаністю в покликанні та прагненні стати священиком, причому місіонером.
Коли шкільний рік добіг кінця, Роландо повернувся додому, аби зустрітися як зі своєю сім’єю, так і з улюбленим настоятелем, якого високо цінував. Щодня хлопець служив міністрантом під час Меси, після чого разом зі священиком споглядав Пресвяті Дари, молився Розарій або Хресну Дорогу. Він був дуже прив’язаний до сутани, якої не знімав навіть удома. Потім повернувся до семінарії, але закінчити навчання йому не судилося. Влітку 1944 року, коли клірики роз’їхалися по домівках, їхнє місце науки захопили гітлерівці. Хлопець залишився в селі, але й надалі почувався семінаристом, щоденно служив до св. Меси, проводив багато годин на молитві, адорації, читанні добрих книжок та вивченні семінарських курсів.
У багатьох частинах Італії, зокрема на півночі, тоді панував клімат підозріливості, ба навіть ворожості щодо Католицької Церкви. Їй, зокрема, закидали співпрацю з фашистським режимом, навіть із гітлерівцями. Особливо цим вирізнялися «ліві», головно комуністи, партизани, які не приховували своєї ненависті до «довгополих».
Попри щораз то сильнішу небезпеку, Роландо не знімав сутани, хоча більшість його колег це зробили. Він відповідав: «Я навчаюсь як священик, а моє вбрання є ознакою, що я належу до Ісуса». Він усвідомлював ризик, на яких наражався, але не змінював свого рішення.
10 квітня 1945 року — то був вівторок після Великодня — після св. Меси хлопець повернувся додому, взявся до своїх книжок і, як зазвичай, подався до ліска неподалік, аби там вчитися. То був, як виявилося, його останній контакт із сім’єю. Саме там, посеред дерев, його схопили партизани, забрали з собою і протягом трьох днів жорстоко з нього знущалися. Сутану з Роландо здерли і подерли на клапті, його сильно били, а потім добили двома пострілами у голову та серце. Перед смертю 14-річний тоді вже клірик попросив своїх переслідувачів, аби дозволили йому помолитися за батьків. Саме під час молитви, коли він стояв навколішках, його було вбито 13 квітня 1945 року, в лісі поблизу П’яне ді Монкьо.
По завершенні війни убивць знайшли, і 1951 року суд присяжних у Луцці виніс їм смертні вироки за навмисне убивство. Роком пізніше цей вирок підтвердив касаційний трибунал у Флоренції.
За матеріалами: wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
