Хто не поважає Таїнство Подружжя, той девальвує цінність інших таїнств, оскільки не можливим для віруючого вшановувати волю Ісуса «вибірковим чином».
Однією з найбільш очевидних речей, які стверджує Євангеліє, є нерозривність сакраментального подружжя, укладеного перед лицем Бога і з прикликанням Його моці. Уже в Старому Завіті Закон, даний Мойсеєві, був скерований до захисту жінок від деспотизму панування чоловіка, навіть якщо, за словами Ісуса, воно так само носило сліди «жорстокості серця» чоловіка, з огляду на яку Мойсей дозволив віддалити жінку (ККЦ 1610). Ісус же однозначно стверджує, що для Його учнів подружній зв’язок чоловіка й жінки є нерозривним і є знаком любові Бога до людини: що, отже, Бог з’єднав, те людина нехай не розділяє (пор. Мт 19, 6).
Католицька Церква ніколи не визнає розлучення, оскільки не може приймати принципи, прямо суперечні волі Ісуса. Католицька Церква ніколи не визнає розлучень також і через те, що вона всерйоз сприймає людину, яка складає подружню присягу в спосіб свідомий і добровільний, письмово і при свідках, покладаючись на міць Божу. Ця конкретна людина може висміяти сама себе, свою відповідальність та складену собою присягу. Вона може також пошити в дурні співподруга та дітей. Може не вшанувати Бога, чию допомогу прикликала, вимовляючи слова шлюбної присяги. Однак коли вона поводиться у такий спосіб, то не може дістати з боку Церкви схвалення своєї гріховної поведінки або підтримки з боку пастирів. Навпаки, кожен священик зобов’язаний насамперед солідно підготувати наречених до нерозривного подружнього зв’язку, а потім до того, аби рішуче нагадувати порушникам шлюбної присяги, що вони віддалилися не тільки від партнера та дітей, яким обіцяли любов, але й від Бога, якого взяли на свідка своєї присяги.
Знаком наших часів, що викликає тривогу, є те, що деякі з-посеред порушників подружньої присяги не підривають слів Ісусових безпосередньо і не відкидають учення Церкви про нерозривність подружжя, на яке вони зважилися; але, попри це, вони претендують на приступання до таїнств, так, ніби й не мали тяжкої провини на сумлінні. Ті, хто не поважає Таїнство Подружжя, не шануватимуть також і Таїнства Євхаристії та Святого Причастя. Для таких католиків таїнства стають порожнім жестом, який має виражати толерантність і схвалення будь-якої поведінки та для будь-кого, разом із тими, які порушують власну шлюбну присягу і живуть у перелюбі. Таїнства Церкви шанують ті, хто усвідомлює, що користування цими знаками присутності та благодаті Бога — то не одне з громадянських прав, а привілей тих, хто живе у дружбі з Христом, наслідуючи Його любов і Його вірність аж до хреста.
о. Марек Дзєвєцкі, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
