Ну, власне кажучи, чого? Першою реакцією буде відповідь про те, що для тебе поверхове й очевидне. Боюся вийти з дому, боюся, що в мене серцевий напад, рак мозку чи шлунка, боюся, що вчиню якусь дурницю під впливом нав’язливих думок, і т. д.
Але ти сам знаєш, що ця відповідь неточна й не описує як слід того, що ти відчуваєш. На першому етапі хвороби ти, може, взагалі не був певен, що тут ідеться про почуття страху. Може, ти був щиро переконаний, що з твоїм організмом діється щось погане. Потім ти пройшов серію аналізів, і за кожним разом відкривалося, що фізично усе в порядку. Попри те, що ти боїшся.
Ти вже зрозумів це почуття. На раціональному рівні знаєш, що нічого поганого з тобою не коїться. Після чергових діагнозів ти прийняв факт соматичного здоров’я і погодився з ним. В одних це забирає більше часу, в інших менше, але зрештою гіпотеза про соматичні підстави поганого самопочуття відпадає. Ти свідомо знаєш, що страх перед тим, що щось трапиться, щойно ти віддалишся від свого дому, є безпідставним, ну а принаймні дуже мало обґрунтованим. Ну то чого ж ти боїшся? Своєї уяви?
Задумайся над цим. Ти не знаєш жодного з тих випробувань, які нібито на тебе чигають. У тебе ніколи не було серцевого нападу, отож звідки ти знаєш, чого боятися насправді? Ти колись бачив, як під час сімейної зустрічі від серцевого нападу раптово помер хтось старший. Просто раптово втрапив притомність і помер. Не страждав, не боявся, не очікував. Знепритомнів і вмер. Якби реаніматорам вдалося його повернути до свідомості, він, певно, опритомнівши, і не пам’ятав би, коли впав. Де тут місце для страху? Нема. Місце для страху знаходиться тільки тоді, коли ти уявляєш, що й тобі це могло би випасти. Коли входиш думками у морок уяви, і коли це супроводжується тяжкими почуттями. Це їх ти боїшся. Ти не товстошкірий і маєш багату уяву. Міг би її використати творчо у різних галузях, може, зрештою, ти й робив це… На жаль, внаслідок тих чи тих обставин ти став в’язнем невротичного страху.
" Місце для страху знаходиться тільки тоді, коли входиш думками у морок уяви, і коли це супроводжується тяжкими почуттями. Це їх ти боїшся.
Так само і з тим, щоби вийти з дому. Це навіть легше зрозуміти. Ти ж прекрасно знаєш, що немає жодного логічного приводу, через який панічна атака мала б тебе зустріти тільки тому, що ти перебуваєш в іншому місці. Поза мурами свого безпечного сховку. Це тільки твоя уява викликає почуття страху. То своєї розбурханої уяви ти боїшся. Чи ти коли-небудь замислювався, як оті найкрутіші з крутих проходять неушкодженими через події, травматичні для інших? Вони не мають уяви — або вміють її контролювати. Події це події. Смерть це смерть. Страх стосується тільки уяви на їхню тему, а не їх самих…
Ще простіше пояснити страх перед нав’язливими думками. Тут уже очевидно, що ти боїшся виключно своєї власної уяви. Напруження страху підсовує тобі погані думки, ти йдеш за ними у відхлань і ще більше посилюєш напруження.
Подумай лишень: це твоя власна уява, це образи, які ти сам твориш!.. І можеш на них впливати.
* * *
Наша нервова система — інтегрована, вона становить цілісність. Як вона діє насправді, це й досі до кінця невідомо, але факт, що вона має структуру мережі нейронів, закладає те, що це цілісність, хоч і поділена на спеціалізовані фрагменти зі своїми виокремленими та співреалізованими функціями. Факт впливу думки на почуття і навпаки довести нескладно.
Думки про приємність, яка на нас чекає, людей та місця, які ми любимо, спогади про милі ситуації, навіть якщо це тільки переглядання альбому з фотографіями вдалої відпустки, природним чином приводить у радісний настрій. Ми всміхаємося. Кажемо, що «замріялися». Любимо цей стан замріяння. Роль таких «мрій» також прекрасно виконують телебачення, кіно, література, мистецтво загалом. Добрий легкий фільм чи книжка спроможні прекрасно розслабити нерви і привести до погідного настрою. Тому ми їх так любимо. Відповідно до самого механізму дії, сумний фільм розстроює. Інколи треба кілька годин або днів, щоб вибратися з цього суму.
Слідування за гнітючою або застрашливою уявою неминуче впроваджує нас у світ почуттів, які будуть нас пригнічувати і застрашувати. Це прекрасно описують містики всіх релігій. Наближення до Абсолюту і роздумування над цим станом неминуче впроваджує їх у пустку, вражаючий морок, відчуття абсолютної самотності, парадоксальної полишеності Богом. Темна ніч містиків — це універсальний досвід людей, які мають глибокі духовні пошуки. Стан, у чуттєвому сенсі близький до невротичного. З погляду людської психіки ці переживання підтверджують факт, що почуття «наздоганяють» роздуми. Відхлань думки — відхлань почуттів.
Цю нашу легкість будування почуттів, базуючись на суто віртуальній уяві, безоглядно використовують сучасні медіа та фахівці-маркетологи. То під впливом емоцій ми купуємо речі, яких не потребуємо, за гроші, яких не маємо. Цілі штаби професійно займаються зміною наших почуттів. Це, принаймні, не є наслідком злого задуму, а лише способом заробляти на свій хліб. Ми всі граємо в цю гру, бо так влаштовані сучасні суспільства.
Є вкрай дивовижним, як легко ми вішаємо свої моральні переконання та етичні принципи на гачечок із написом «приватне життя». На роботі зобов’язальним є інший, агресивний кодекс. Майже як на війні. А особливо там, де можна використати інтелектуальну перевагу. Жодна стаття в газеті, а тим більше програма на телебаченні не є доброю, якщо не змінює емоційного стану читача/глядача. Якщо ти прочитав статтю, і вона тебе не зворушила або не розсердила, то мета її автора залишилася недосягнутою. Зачеплений — все одно, позитивно чи негативно, — ти будеш цікавитися тим, що далі, або зробиш те, чого творці матеріалу від тебе очікують. Байдужим ти не маєш цінності в очах трансляторів інформації, особливо якщо вони мають мету скерувати думки і почуття до потрібних їм цінностей. Якщо ти це усвідомиш, станеш менше піддатливий на такі маніпуляції.
Отже, позитивні думки творять позитивні відчуття, а погані думки творять погані відчуття. І навпаки: відчуття скеровують думки у певному напрямку. «Страх має великі очі», як чудово описує це збірна мудрість нашої культури. З цього випливає простий висновок: якщо не хочеш боятися, то не створюй страшних образів у своїй уяві. То своєї уяви ти боїшся, а не дійсності. Дійсність своїх емоцій не має — то ти їх їй додаєш!
" Якщо не хочеш боятися, то не створюй страшних образів у своїй уяві. То своєї уяви ти боїшся, а не дійсності. Дійсність своїх емоцій не має — то ти їх їй додаєш!
Вочевидь, усе це легко сказати, а важче зробити. Особливо коли нервове напруження сильне і заливає тебе страшними думками. Ти не можеш від них просто відмахнутися. А відвертання поганих думок за будь-яку ціну, як я вже згадував, призводить тільки до більшого напруження. Ключем до ситуації є прийняття (акцептація) і спокійне, раціональне пояснення собі того, що діється. Бо ти зазнаєш впливу дуже неприємних почуттів, які, однак, самі по собі не є загрозою. Таке мислення будує почуття заспокоєності, і воно є можливим навіть під час панічної атаки. Воно зробить напад легшим. Борися так, як борються дзюдоїсти: коли штовхають — тягни, а як тягнуть, то штовхай. Акцептуй найгірше, і виявиться, що найгірше не є страшним! А відсутність страху дозволяє з тим найгіршим упоратися.
Гжегож Шаффер, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
