Латеранські угоди – система договорів, укладених між Святим Престолом та Італійським королевством 11 лютого 1929 р. Були підписані у Латеранському палаці. Від Святого Престолу угоди підписав Державний секретар П’єтро Гаспаррі, від Італійського королівства – прем’єр-міністр Беніто Муссоліні. Наслідком підписання Латеранських угод стало правове врегулювання взаємних претензій між Італією та Святим Престолом, вирішення «Римського питання» про статус Ватикану після розпаду Папської держави, що існувало з 1870 р. (тобто – після збройного захоплення території Папської держави військами Короля Сардинського Віктора Еммануїла Савойського у 1870 р. та проголошення Королівства Італія у 1871 р.), були визначені права і привілеї Католицької Церкви, її становище в Італійському королівстві.
Латеранські угоди складаються з трьох частин – договору, фінансової конвенції та конкордату. Договір визнавав католицтво «єдиною державною релігією» Італії (ст. 1); світський суверенітет Святого Престолу, включаючи міжнародні справи (ст. 2); передбачав формальне визнання за Ватиканом статусу суверенної території, керованої Святим Престолом, формально називаючи Ватикан – Містом Ватикан (Citta del Vaticano), межі якого визначаюлись планом, доданим до договору (ст. 3). Ряд статей були присвячені регулювання адміністративних питаннь, положенню про громадянство Ватикану, дипломатичному корпусі при Святому Престолі тощо. Фактично договор проголошував створення незалежної держави Ватикан як суверенної держави. Італійський уряд гарантував незалежність і суверенітет Святого Престолу, як суб'єкта міжнародного права. Своєю чергою, Святий Престол відмовлявся від території колишньої Папської Держави і визнавав Рим резиденцією італійського уряду.
Конкордат окреслював відносини між італійською державою та Католицькою Церквою в релігійних і цивільних справах. Держава оголошувала неробочими днями 10 церковних свят, а також неділі (ст. 11), передбачалось широке залучення духовенства до системи освіти країни, визнавалась законність діяльності руху "Католицька акція".
Фінансова конвенція передбачала виплату Італією Святому Престолу 750 млн. лір у 5%-х цінних паперах (ст. 1); натомість Святий Престол відмовлявся від фінансових претензій до Італії, що з'явилися внаслідок утворення Королівства Італія через втрату майна Папської держави.
У 1969 р. Палата Депутатів Італії прийняла закон, що дозволяв розлучення, що фактично скасувало ст. 34 конкордату.
У 1984 р. угоди були переглянуті та у зв'язку із змінами у законодавстві Італії було затверджений новий конкордат, який, зокрема, скасував статус католицтва як єдиної державної релігії Італії та зрівнював Католицьку Церкву і іншими релігіями, проголошуючи, таким чином, рівність усіх релігійних громад.
Значення Латеранських угод полягає в тому, що їх укладення поклало край конфлікту між Папою Римським та італійською державою й надали папській території визначеного державного статусу. Це дозволило Ватикану активно вийти на площину міждержавної політики.
фінансово.
Щиро дякуємо!
