Кожен, хто ще пам’ятає ті часи, яких уже не знають наші діти, пригадує, що тоді його дім здавався йому прекрасно спорядженим. Навіть якщо то не був дім із глянцевих журналів, ми й донині пам’ятаємо деталі, які успішно можуть конкурувати з тим, що можна знайти по журналах.
Пам’ятаєш, коли ти вночі ступав дерев’яними сходами, то намагався йти так, аби ніде не скрипнуло. Якщо на обід мали прийти друзі, ти точно знав, чого після їхнього візиту можна чекати. Готував обід і всі його їли — жодних несподіванок. Ти знав, що як увімкнеш телевізор, щоб подивитися матч, то, швидше за все, сидітимеш перед екраном і після того, як гра завершиться.
Друзі, яких ти пам’ятаєш, завжди могли подзвонити, прийти, охоче запрошували тебе. Тепер же замислюються, як тебе сприймати за нових умов…
Ось кілька порад для приятелів, які хочуть прийти у гості. Може, нададуться.
*
Обідній час — це безумовно невідповідний момент, аби до нас дзвонити. У цей час можеш безпечно розмовляти з нами тільки тоді, коли ти фізично присутній при нас. В іншому разі приготуйся до вереску й галасу в слухавці й на те, що більше часу піде на втішання дітей, ніж на саму розмову. Інколи ми забуваємо, про що нас хтось запитав півхвилини тому. І не тому, що то було банальне питання, а тому, що одне з наших дітей саме почало запихати смажену картоплю туди, де її не повинно бути.
Якщо приходиш опівдні, не дзвони. Цілком можливо, що когось розбудиш. Коли діти сплять, кожна хвилина — свята. Тому у двері треба стукати.
Якщо приходиш на вечерю, то знайди відповідний спосіб повідомити нам (ми не хочемо про це запитувати, це некультурно), чи бажаєш у нас залишитися, і почекай, аж ми вкладемо дітей спати. Ми повинні знати, що коли їх повкладаємо, то, повернувшись, ще тебе застанемо. Ми б хотіли, щоб ти залишився, але не хочемо бути нахабними. (Добре, буду щирий: ми побоюємося, що ти вислизнеш тихцем, перш ніж ми повернемося, отож можемо позамикати всі двері. Нам дуже потрібна компанія дорослих!) Знай, що можеш залишитися так надовго, як тільки хочеш. Якщо залишаєшся, почувайся вільно, і якщо тільки захочеш, можеш разом із нами відправляти вечірні церемонії. Почитай дітям книжку, допоможи їх викупати, роби що забажаєш. Діти це обожнюють, а ми після цього всього з задоволенням знову сядемо з тобою.
Коли ти до нас прийдеш, почувайся як у себе вдома.
Не думай, ніби ти весь час мусиш бути з дітьми. Вони можуть гратися самі, а крім того, мають навчитися, що дорослі теж хочуть порозмовляти, а вони не завжди перебуватимуть у центрі уваги.
Ми вже призвичаїлися до нашого балагану, але всіх за нього перепрошуємо. Не осуджуй нас, дивлячись крізь призму захламленості — насправді дійсність набагато краща (хоч інколи й набагато гірша), ніж виглядає. Не думай, що ти повинен тут поприбирати, ну хіба що це допоможе тобі почутись як удома.
Так, ти можеш робити зауваження нашим дітям, якщо вони неґречні. Зрештою, якби ти не був другом, ти б до нас не приходив. Від наших дітей же ми очікуємо, щоб вони навчилися поважати дорослих, і вимагаємо, щоб вони слухалися також і наших друзів. Це потребує часу, отож будь терплячий.
Якщо запрошуєш нас до себе на обід, то одразу скажи, чи запрошені й наші діти, але (і це важливо!) нормальне й те, що вони не мусять там бути. Але ще одне: ми не хочемо гримас, отож якщо мають бути діти, то, будь ласка, постарайся, щоби крім лосося і спаржі було ще щось, що діти люблять їсти.
Ти не зобов’язаний приносити дітям подарунки, а якщо вже робиш це, то купуй їм дрібнички. Бо буває і так, що куплене псується наступного ж дня після розпакування. Не ображайся! Зрозумій, що подарунок хоч і швидко був зіпсований, та свою радість приніс.
Старайся не звертати уваги на те, що четверо дітей гасають по кімнаті, ну хіба що ти б хотів до них долучитися. Постарайся зберігати рівновагу, коли рівень децибелів перевищить дозволені показники. Заплющ очі, глибоко дихай і уявляй, що сидиш на дивані у власному домі. Ми покриємо витрати хімчистки, якщо виноградний сік виллється на твій светр.
Зайди до нас, якщо ти поблизу. Планування для нас зараз становить серйозну проблему, отож заходь спонтанно. Ми майже завжди вдома. (Однак будь обережний, коли ходиш по нашій вітальні. Дивися добре, щоб ні на чому не спіткнутися. Наше страхування має свої ліміти.)
Для нас не існує таких понять, як «зарано», але існує «запізно». Якщо тобі випаде принести нам ранкову пресу, то це ідеальний час для візиту. Якщо, однак, ти повертаєшся додому о 21.30, то час візитів — хоч як прикро — вже закінчився.
*
Приймати друзів у нашому домі завжди було для мене й Феліції чимось важливим. Попри те, що діти напевно ускладнювали все, наша гостинність залишалася незмінною. Тепер ми мусимо бути більш творчими, гнучкими, більш залежними від своїх друзів. Цей період матиме своє завершення, і незабаром ми знову зможемо влаштовувати щось для своїх гостей без ризику, що м’ясо згорить і буде викинуте у смітницю. Сподіваємося, що наші друзі зачекають. Важливіше, однак, що ми сподіваємося тих, хто забажає долучитися до нас і спільно переживати цей хаос.
Даніель В. Дріскол, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
