Більше, ніж батько

Христос навчив своїх учнів молитви, яку ми читаємо, мабуть, найчастіше, – "Отче наш". Також і в Символі віри кажемо: "Вірую в Бога-Отця Всемогутнього". Багато літургійних молитов під час Богослужінь розпочинаються словами: "Боже-Отче". Бог, значить, є Отцем, тобто чоловіком? На хвилі ґендерних дискусій можна дедалі частіше почути, що треба християнство очищувати від цієї привілейованої позиції чоловіків у Церкві, а значить, і Бог – не Отець?..

Як виявили біблійні дослідження, у найдавніших фрагментах Святого Письма юдеї не називали Бога Отцем. Ніби й дивно, бо це звертання часто вживалося серед сусідніх з Ізраїлем народів. Різних міфічних богів, які могли бути чоловічої або жіночої статі, у релігіях тих суспільств називали отцями й матерями, адже їм приписувалося реальне народження як інших богів, так і природи та людства. І все ж ізраїльтяни цього слова щодо Бога не вживали. Бог Ягве відрізнявся від цього світу: Він фізично не народив ані світу, ані людей. Тож щоб уникнути тілесного розуміння Бога, юдеї спочатку й не зверталися до Нього словом "Отче".

Отець і Творець

Використовувати термін "Отець" стосовно Бога ізраїльтяни стали в монархічний період, коли Ізраїль отримав свого царя. Правителя почали називати "сином Бога" (див. Пс 2, 7; 89, 27…), але не у значенні фізичного народження, а в сенсі особливого обрання: Ягве обирає певну людину для місії провадження Божого народу. Лише так Бог може називатися Отцем царя.

Потім поняття батьківства поширюється на цілий народ, але завжди в цьому самому ключі: Ягве втрутився в історію, визволив народ із єгипетської неволі, тому покликав його до існування, а значить, є Батьком народу Ізраїля (див. Вих 4, 22). Таке розуміння Божого батьківства – динамічне: Бога й Ізраїль не завжди можна назвати Отцем і сином у тому самому значенні. Якщо Ізраїль ламає союз зі своїм Богом і стає невірним Йому, то тим самим втрачає синівство, бо воно пов’язане з певним завданням обраного народу. Так, пророки часто повертатимуться до поняття синівства й невірності, вказуючи на необхідність бути на висоті отриманої гідності (див. Іс 1, 2; Єр 3, 19; Втор 32, 5 – 6, 18).

Третій етап розвитку розуміння Бога як Батька настає після Вавилонського вигнання (від 515 р. до Різдва Христового). Бог є Отцем, бо Він – Творець, усе вийшло з Його рук, тому Отцем Його можуть називати окремі люди (див. Прип 3, 12; Мудр 2, 16. 18.23) та навіть язичники (див. Йон 4, 10; Мудр 11, 23. 12, 1).

Бог-Отець?

Однак Старий Завіт вживає не лише чоловічі образи щодо Бога, є також і… жіночі риси. Так, у пророка Ісаї читаємо: "Як утішає когось рідна мати, так Я буду вас утішати" (Іс 66, 13). Цей же пророк записує інші зворушливі слова Бога: "Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду" (Іс 49, 15). У Псалмах ми зустрічаємо подібний опис: "Я втихомирив і заспокоїв мою душу, немов дитятко на руках у матері своєї, немов дитя – душа моя у мене" (Пс 131, 2). У другій цитаті з Ісаї автор вживає особливе єврейське слово, що перекладається українською "мати жаль, жаліти", але у єврейській мові описує внутрішнє жіноче переживання. Причому це слово вживається щодо Бога не лише тут, а й у багатьох інших фрагментах.

Тож Бог має також і жіночі риси. Пам’ятаємо, як Рембрандт на своєму знаменитому полотні "Повернення блудного сина" зображує батька з двома різними руками – чоловічою і жіночою. Бог пригортає свого сина, який "помер був, а тепер живий", як Отець – і з материнською добротою. Папа Йоан Павло І 1978 року викликав чималий ажіотаж, коли під час молитви "Ангел Господній", коментуючи фрагмент із пророка Ісаї (Іс 49, 15), сказав: "Бог завжди має відкриті на нас очі, навіть тоді, коли нам здається, що навколо ніч. Він – Тато, більше того, Він – Мати".

Святий Йоан Павло ІІ теж згадав про жіночі риси в Богові: "Таке батьківство – настільки божественне й водночас настільки людське у способах свого вираження – підсумовує в собі також і характеристики, які зазвичай приписуються материнській любові. Навіть якщо вони й рідкісні, образи Старого Завіту, де Бога порівняно з матір’ю, є надзвичайно значущими… Поведінка Божа щодо Ізраїля позначена теж і материнськими рисами, що виражають Його ніжність і поблажливість".

Папа Франциск повернувся до теми материнських рис Бога, говорячи про воскресіння сина вдови з Наїна (див. Лк 7, 11-17): "Це жаліти – це любов Бога до людини, це милосердя, тобто поведінка Бога у зустрічі з людською злиденністю, з нашою убогістю, з нашим стражданням, із нашим страхом. Біблійний термін жаліти пов’язаний із материнським лоном, бо мати відчуває специфічну реакцію перед лицем страждань дітей. Так нас любить Бог, каже Святе Письмо".

" Мова віри черпає з людського досвіду батьків, які до певної міри є для людини першими представниками Бога. Але цей досвід також свідчить, що земні батьки можуть помилятися і спотворити лице батьківства й материнства. …Бог перевищує людське розрізнення статей. Він не є ні чоловіком, ні жінкою – Він є Богом, Він перевищує також людське материнство й батьківство (пор. Пс 27, 10), хоч є їхнім початком і мірою (пор. Еф 3, 14-15; Іс 49, 15): ніхто не є батьком так, як Бог. (Катехизм Католицької Церкви 239)
 

"Отець – Авва" Ісуса

Як ми вже побачили, у Новому Завіті також є натяк на жіночі риси поведінки, хоча Ісус однозначно говорить про Бога-Отця і говорить це по-особливому. Він звертається до Бога незвичним словом "Авва" – "Тату, Татусю" (див. Мк 14, 36). Це слово настільки "неурочисте" й настільки "домашнє", що його ніколи не вживали щодо Бога.

Так Ісус указував на свої особливі стосунки з Богом, а також на власну довіру до Бога й послух Йому. Ісус говорив про "Отця Мого і Отця вашого", підкреслюючи, що учні можуть називати Бога Отцем тільки завдяки Єдинородному Синові – Ісусу. Взаємини учнів із Богом інші, ніж у Ісуса, бо християни – це усиновлені діти Бога в Ісусі Христі, але вони теж можуть так звертатися до Бога (див. Рим 8, 15; Гал 4, 6).

Бог більше, ніж батько

"Навіть якщо покине мене батько мій та матір моя, то Ягве мене прийме" (див. Пс 27, 10). Біблія вживає певні образи для опису Божих учинків стосовно людей, і ці образи мають у собі щось чоловіче, а щось жіноче. Однак Бог – це більше, ніж чоловік або жінка. Бог має в собі як чоловічу впевненість і силу, так і жіночі співчуття й милосердя.

Словами Бенедикта XVI підсумуємо наші роздуми: "Бог – це Бог. Він ані чоловік, ані жінка – Він поза статтю. Він цілковито Інший. Для біблійної віри завжди було ясно, що Бог – це ані чоловік, ані жінка, а власне Бог, і що чоловік і жінка становлять Його образ. Обоє походять від Нього і обоє потенційно містяться в Ньому".

о. Патрик Оліх OFM

"Католицький Вісник", № 9/2014