Парадокси слідування за Христом

Роздуми над Словом Божим на п’ятницю ХVІІІ Звичайного тижня, рік ІІ

Сьогоднішнє Євангеліє слідує зразу ж після визнання Петром Христа у Кесарії Филиповій та запеклим «іди від мене (оригінал — за мною), сатано». Ісус каже, що на Нього чекає, і попереджає, що на учнів чекатиме те ж саме.

По-перше, Ісус з нами абсолютно відвертий. Він не менеджер із мережевого маркетингу, який обіцяє великі гроші за невеликі зусилля. Він чесний. По-друге, Ісус цінує нашу свободу: «якщо хто хоче». І тільки так. Тому цінуймо свободу, не віддаваймо її на поталу іншим («я змушений на це погодитися», «якось незручно відмовлятися»).

Господь дав нам свободу — не занапащуймо її залежністю від людей!

Слово «хоче» у цій фразі (якщо хто хоче) перекладається також і як «любить». Тобто Ісус хоче нашої згоди іти за Ним лише з мотивів любові.

Цікаво, що оригінал говорить: «Хто хоче ПРИЙТИ за Мною». Тобто Спаситель не пропонує нам процес, а гарантує результат.

Візьме хрест… Слово «хрест», «стаурон» використовується лише в Новому Заповіті, у Старому немає жодних відповідників. Це зрозуміло, бо Христа з хрестом тоді не було, і римлян із цією карою також. Але прикметно, що це слідування з хрестом, зі «смертю на плечах» було можливе лише з Ісусом, після того як Спаситель прийшов у світ. Це так, ніби текст нам каже, що без Христа у світі цього було б неможливо знести, а тим більше добровільно на цей хрест погодитися.

З хрестом нам дається і Христос. Чи буде Він з нами, якщо залишимо свій хрест?

Коли Господь говорить про відречення, нам може допомогти вірш з Ісаї 31; 7. У ньому йдеться про відкинення ідолів. Вибираючи себе, я вибираю ідолів. Зрікаючись себе, зрікаюсь ідолопоклонства.

Цікаво, чому в цьому тексті з’являються слова про здобуття світу. Йшлося про намагання спасти душу, її загублення для Ісуса та віднайдення з Ним. Здобути світ — справа нелегка, цьому треба присвятити все своє життя. А тут раптом ця ідея виринає. Може, Господь хоче сказати, що за бажанням «зберегти душу» лежить глибше бажання «здобути весь світ»…

На поверхні свого життя я говорю: хочу зберегти душу (розвиватися, мати житло, роботу машину, гарну сім’ю, ненав’язливу тещу, дозволяти собі гарний відпочинок), а на глибокому рівні артикульовані мною цінності ведуть до «здобуття світу». Я ніби все роблю для себе, для «своєї душі», а в результаті себе втрачаю, випускаю з уваги головну мету — душу, і вже прямую до здобуття світу.

Може, в цьому й полягає парадокс, наприклад, людей, які ціле життя з усіх сил заробляли для сім’ї, пропадали на роботі, сім’ї не бачили, аж потім дружина не витримала трудоголіка й пішла. Нібито все для сім’ї , а сім’ю втратив.

Коли євангеліст вживає слово «світ», «космос», — пам’ятаймо, що є кілька перекладів: «порядок», «прикраса», власне «світ» (планета Земля, все людство). І кожен із цих перекладів вносить свою частку вищенаведеного парадоксу. Намагаємося за будь-що мати порядок, втрачаємо душу — потрапляємо в хаос. Блукаємо за світом-людством, шукаємо інших, а втрачаємо себе. Будуємо своє життя, націлюючись на речі вторинні (прикраса, без неї можна обійтись), і втрачаємо головне — душу.