У Славонії — бідному, але гостинному регіоні Хорватії — немає натовпів туристів. Зате тут є єдиний у країні дієцезіальний виноградник, де роблять ідеальне месальне вино. Прибуток від його продажу цього року призначається на допомогу жертвам нещодавньої повені.
Спекотний літній день, а тут, у Джаково, температура відчувається сильніше, ніж в інших частинах країни. І добре, бо славонське сонце мусить висушити залиті недавно села та вигріти виноградні лози, що зеленіють на схилах. Ніхто на спеку не нарікає, щонайбільше на владу, яка забула про сільськогосподарську Славонію. Тут немає туристів, як у Далмації, і трохи сонно в сам полудень, перед катедрою ХІХ століття, яка постає перед очима немов червона гора. Катедра — доказ колишньої краси цього місця. З-під неї ми вирушаємо до села Трнава, де вже 300 років поспіль Джаковсько-Осієцька дієцезія виробляє своє славнозвісне месальне вино. Повінь, яка не так давно спустошила околиці, до виноградників не дістала, тому дієцезія зможе призначити частину прибутку від продажу вина на допомогу людям, які втратили майно від стихійного лиха.
У єпископському винограднику
Джаковсько-Осієцька дієцезія лежить у тій частині Хорватії, про яку політики воліли би нині не пам’ятати. Мешканці з ностальгією згадують часи перед розпадом Югославії, коли цей сільськогосподарський регіон, знаний своїми м’ясними виробами та винами, переживав свій розквіт. Кепська політика нинішніх властей після утворення незалежної Хорватської Республіки та погано проведена приватизація довели цей регіон до руїни, а людей — до бідності й еміграції. Славонія, яку колись називали житницею країни, і насамперед Джакова, годувала цілу Далмацію. Сьогодні мешканці масово виїжджають із міста в пошуках праці, хоч би сезонної, над морем, бо сільське господарство мало хвилює державу, хоча земля тут хороша і родить прекрасно. Найкраще тут росте виноград.
Вино у Хорватії — це традиція і культура. Свій виноградник у Славонії має чи не кожен господар. Має його і дієцезія. Перша згадка про тутешнє вино з’явилася в хроніках ХІІІ ст. Найбільший розквіт виноградників пов’язаний з особою єпископа Йосіпа Юрая Штроссмаєра, який особисто наглядав за будівництвом підвалів, у Трнаві 1870 року і в Мусіцу 1875 року, а також відновив і розширив винні підвали у Мандічевацу. Завдяки цьому єпископові з Відня до Трнави потрапило чудо виноробської техніки, перше повністю механізоване устаткування для вироблення вина. Величезна дерев’яна бочка, обкута залізними обручами, поставлена на рейки, облаштована мотором, корбами і ланцюгами, донині справляє неабияке враження, хоча зараз це вже тільки експонат, свідок минулої епохи. Якість вина із Джакова оцінили клієнти у Парижі, Відні, Трієсті й Загребі. До сьогодні у дубових бочках винного підвалу Штроссмаєра, зі стрільчастим склепінням в арках, як годиться для ХІХ століття, дозріває месальне вино. Його розпізнавальний знак — єпископські герби на етикетках. Одне з цих вин пробував 2003 року під час своєї останньої подорожі до Хорватії нинішній святий Йоан Павло ІІ.
Ніхто краще не знається на гостинності, ніж славонці. Тут до сусідів заходять без запрошення, на стіл ставлять, що мають, і розмовляють, а часто й співають, до ночі. Цю атмосферу зміг відчути і св. Йоан Павло ІІ, про що з гордістю розповідає мій провідник, о. Стрепан Караліч, економ архидієцезії і господар майже 30-гектарної плантації, вино з якої куштував папа. «Йому наше вино сподобалося, — каже він, — бо архиєпископ Шракіч, нині вже емерит, обіцяв Святішому Отцеві надіслати йому до Рима кілька пляшок». Хорвати дуже люблять папу Йоана Павла ІІ, отож приготували для нього… вагон вина (10 000 пляшок).
Отець Караліч урятував занепалий виноградник, коли архиєпископ Кирил Кос (помер уже 40 років тому) попросив його допомогти відновити дієцезіальну плантацію.
— Було цього 12,5 га, там працювали кіньми, — згадує о. Караліч. — Тому насамперед потрібно було механізувати роботи. Вино це питання хімічних реакцій. А я — теолог. Мені був потрібен фахівець на допомогу. Я їздив по різних виноградниках, слухав, що кажуть їхні господарі, дивився, як працюють.
Сьогодні вино обробляється у французькому пневмоустаткуванні, де воно «відпочиває», а його якість підтверджують нагороди, здобуті на різних виставках, наприклад, в Англії. Окрім Йоана Павла ІІ, тутешнім трамінацом посмакували і японці. Саме до Країни Квітучої Сакури щороку архидієцезія експортує значну частину своєї продукції. Потрібні також інші покупці, бо щороку тут є 150-180 тис літрів вина, високої якості, хоч і недорогого.
Завдяки тому, що повінь не зачепила виноградники, розбиті на схилах, архидієцезія змогла надати допомогу потерпілим. Села Гунья, Раєво Село, Посавскі Подгайці постраждали найбільше. Сьогодні туди вже повернулися настоятелі парафій і роздають найбільш потребуючим засоби, переказані архидієзезією. Чимала частина з виділених 4 млн. кун походить від продажу з церковних виноградників.
Вино — воно як гість
Ми долаємо кілька поворотів дороги і деремося вгору. Сонце міцно припікає, сушить усе і наливає виноград собою. Це ідеальна територія для виноградників, тому тут безліч присадибних ділянок. Рівними рядами, спадаючи вниз і знову піднімаючись угору, ростуть лози шардоне, трамінаца, грасевіни, а віднедавна також вид чорного каберне совіньйон, каберне франк і мерло. Отець Степан точно знає, де який сорт росте і коли розпочнеться «берба» (збір винограду). Нині тут спокійно, але під кінець серпня виноградники будуть повні людей. Берба триває місяць, оскільки збір грон відбувається поступово, залежно від погоди та ступеню дозрілості грона. «Все залежить від суми активних температур. Кожен сорт винограду вимагає інакшої кількості сонячного проміння. Рослина сама собі це визначає», — пояснює інженер Мірослав Босняк, енолог. То він щодня оглядає виноградники, знає, що діється у підвалах, лабораторіях і організує дегустації для екскурсантів, які, слідуючи «винним шляхом», відвідують тутешніх виробників, оцінюючи особливості вин. Відвідувачі також охоче зустрічаються з іншими плантаторами, які так само охоче приїжджають порівняти якість вина в сусідів, порозмовляти, обмінятися досвідом і, як кажуть хорвати, «подружіті». Улюблене вино о. Степана — трамінац (як і в Йоана Павла ІІ), однак для покращення здоров’я він вибирає каберне совіньйон. «Келишок-два у доброму товаристві — це те, що треба», — запевняє він.
Чому ваше вино таке смачне? — запитую я. «Це питання того, як воно дозріває», — пояснює о. Степан. Кожне молоде вино, коли його наливають у дерев’яну бочку, ще дозріває. Воно отримує з дерева, яке прожило свої роки, його «досвід», воно дорослішає. Це вину дає дуб. Потім (за певний час, від 2 до 6 місяців) треба вино перелити до металевої бочки, щоб воно не зіпсувалося і зберегло те, до найкраще від дуба. Червоне вино більше любить дерево, ніж біле. Потім його треба розлити по пляшках. Відфільтроване, піддане певним технологічним процесам, воно стає «неспокійним», тому, перелите до пляшок, потребує щонайменше місяця, аби «прижитися» і заспокоїтися. Вино — як гість, а воно має почуватися, як у себе вдома, мальовничо описує справу о. Степан. Для доброго вина так само важливо, щоб лоза росла на південному схилі, щоб кущі селекціоновано, як важливі й люди, які тут працюють, додає інженер Босняк. Ну а якщо додати, що найновіший святий Вселенської Церкви любив вино звідси, то, певно, кращої реклами годі вигадати…
Барбара Андріяніч, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
