Бути мамою — дуже непросто, тим паче мамою ангела. Яким чином Господь це робить і кого обирає на це покликання — у Нього я не питала. Перший час здавалося, що я взагалі не можу думати і діяти.
— Дванадцятий тиждень вагітності. У дитини відсутні кістки склепіння черепа, частина мозку. Діагноз екзенцефалія, що переходить в аненцефалію. Зверніться будь ласка у стаціонар.
— Для лікування? — наївно питаю я.
— Для переривання вагітності!
Ось така безперспективна розмова з УЗД-лікарем.
Що було далі? Консиліуми, чергові УЗД-обстеження, поїздка в «Охматдит», поїздка закордон, залякування лікарів, вмовляння на аборт від близьких, повне мовчання і нерозуміння від друзів… Найстрашніше — це коли сміялися просто у вічі…
А так хотілося усім пояснити, що аборт — це гріх. Нехай. Що після переривання вагітності жінка може залишитись безплідною. Нехай. Жінка може жити у величезному розпачі. Нехай. Сім’я руйнується через непорозуміння і брак єдності. Нехай.
Але як пояснити, що те, що живе, росте і розвивається в моєму животі — це дитина?! Моя дитина! Богом дана нам дитина! Що ми її любимо і прагнемо дати життя, яке, по-суті, неможливе поза утробою! Але перспективою якого є життя вічне!
Знаєте, з Богом можливо все. «Вірне слово: якщо ми з Ним померли, то з Ним і житимемо; якщо терпимо, то будемо з Ним і царювати» (2 Тим.2:11-12).
Основним завданням періоду нашої вагітності було показати цінність людського життя. Все інше робив Бог.
Дивно, але наступним нашим з чоловіком моментом боротьби було відстоювання права дитини на достойну смерть.
Лікарі, які нам траплялися, без зайвих втішань говорили про плодоруйнівну операцію (це коли дитинку виймають з матки частинами, при цьому ламаючи їй кістки та розриваючи тканини, мовляв, такі у них інструкції), говорили про кесарів розтин (хоча я показань до нього не мала, але відверто говорили, що не збираються декілька годин стояти біля мене при звичайних пологах).
Йоан Павло ІІ говорив: «Не впадайте у відчай. Ми люди Пасхи, що взивають Алілуя».
Наша донька була народжена для землі і неба у День Перемоги (9 травня 2011 р.), провівши 42 тижні свого життя у любові та молитві батьків та християнської спільноти. Пологи проходили природньо (після пологозбудження амніотомією та крапельницею окситоцину у 36 крапель). Народжувалась живою, після чого була охрещена батьком. Померла від асфіксії.
Сьогодні я молюсь до Господа за заступництвом нашої маленької Марцеліни за щасливе народження нашої вже третьої доньки, якій вже давно пора поглянути на цей світ.
Довіряйте своєму Богу!
«Я благаю вас! Ніколи, ніколи не втрачайте надії, не майте сумнівів, ніколи не втомлюйтесь і ніколи не сумуйте. Не бійтеся!» — говорив святий Папа.
P.S. Наступного дня народилася наша третя донька.
Катерина
фінансово.
Щиро дякуємо!
