Не озирайся

Роздуми над Словом Божим на середу XXVI звичайного тижня, рік ІІ

«Жодний з тих, хто поклав руку на плуг і озирається назад, не годиться для Божого Царства».

Цікаве порівняння Ісус застосував до своїх учнів. Власне, хто такий учень? Людина, яка прагне знань, розвитку, дивиться в перспективу майбутнього, де й коли може застосувати свої знання та навички.

Коли йдеш на ниву орати землю, то постійно прямуєш вперед. Твій плуг попереду тебе, а ти даєш курс, напрямок. Щоб озирнутися назад, необхідно зупинитися. Коли довго стояти на одному місці, можна і яму під собою протоптати… І, довго стоячи на одному місці, починаєш грузнути.Спочатку тільки трошки, потім по коліна, по литки — і вже не помічаєш, що ти весь стоїш у ямі.

Чому озираєшся назад?Що тебе може так відволікти, аж забуваєш про свої цілі, мету, до якої прямував?

Іти за Ісусом — це свого роду певний розвиток, де ти збагачуєшся духовно, де змінюється твоє мислення, починаєш дивитися на світ розплющеними очима. Стаєш зрілим християнином. Наш кругозір стає ширшим, отримуємо простір, свободу, вибір. Виходимо з зони комфорту.

Учні були готові йти за Ісусом, хоч би куди Він їм сказав. Але в своєму упередженому мисленні вони завжди намагаємось обмежити не лише себе, а й оточуючих, а особливо Бога у своїх проханнях. Ми забуваємо, що одна з особливостей християнства — це свобода. Свобода ж несумісна з залежністю, прив’язаністю, маніпуляціями, певними правилами і рамками, які заганяють нас у глухий кут.

Куди я насправді хочу піти?

«Сказав був до Нього один: Я піду за Тобою, хоч би куди Ти пішов. Та Ісус відповів йому: Лисиці мають нори, а птахи небесні — гнізда; Син же людський не має де й голови прихилити».

Ісус це передбачив, тому гарно відповів про лисиць і птахів. Навіть вони мають місце, куди повертаються: місце прив’язаності…

«До іншого Він промовив: Іди за мною. А той відповів: Господи, дозволь мені спочатку піти й поховати свого батька».

Так, я піду за Тобою, але насамперед маю зробити щось своє. Пріоритетним виявляєтьсящось інше: написано — «поховати свого батька». У слові «поховати» може критися багато потаємних намірів. Поховати свої спогади, позбутися минулого тощо. Те, що хочемо «поховати», іншими словами — сховати від інших та від себе, насправді визначає те, ким ми є зараз. Власне, поховавши минуле, можна і теперішнього себе там загубити. Застрягнути в цій «поховальнійямі» надовго.

«А інший сказав: Я піду за Тобою, Господи, але спочатку дозволь мені попрощатися з домашніми».

Хто ці «домашні»? Кого ти не хочеш відпустити зі свого життя і йти далі?

Відпусти, не обмежуй себе. Розв’яжи руки Ісусові, дай Йому діяти у твоєму житті. Дозволь Йому показати Боже Царство вже зараз. Дозволь Йому тебе звільнити і подарувати свободу, розвиток, знання, вічність…