Яка головна трудність у розмові з невіруючими? Мур, об який я вже багато разів розбивався? — Хтось, хто не має досвіду віри, не має і блідого навіть уявлення про те, про що говориш. Він бачить зовні сірі, запилюжені вітражі, а не пастельну гру світла. «Хто цього не пізнав, нічого не зрозуміє. Анічогісінько!» — гірко всміхався о. Йохим Бадені.
— Мене дуже вразила розповідь знайомого юнака, — сказав якось о. Пшемислав «Кава» Кавецький, салезіанин, який уже довгі роки працює з молоддю. — «Я ходив на уроки релігії тільки для того, щоб висміювати катехита. Змішати дядька з болотом — ось був пріоритет. Я знущався, надягав сорочки з перевернутими хрестами. Подібно до мене поводився і весь клас. Окрім п’ятьох дівчат, які сиділи за першими партами». Улітку хлопець поїхав на євангелізаційні реколекції. Вперше у житті отримав досвід зустрічі з живим Богом. Пізнав навернення, тобто… зміну мислення. У вересні повернувся до школи. Катехит не змінився. Він сам змінився — і… приєднався до тих п’ятьох дівчат за першими партами. Став шостим, хто слухав катехита. Цей хлопець сказав: «Холера, але той тип цікаво говорить, вигадує класні теми». Тільки одного він не міг зрозуміти: чому двадцять-з-лишком решти учнів так само позіхають і підсміюються. Подивіться, які неймовірно важливі наміри, що з ними молодь іде на заняття Закону Божого! Наша катехиза повинна мати євангелізаційний характер. Ми маємо приводити до зустрічі з Ісусом Христом… Чи можливо це зробити у школі? Так. Хоч це й зовсім непросто.
Не змінилися зовнішні умови. Та сама шкільна парта, той самий катехит, той самий клас, більш чи менш знуджений, із більш чи менш демонстративними позіханнями. Змінилися наміри. Інтенція.
— Суть пізнання того, що Дух діє, становить не зміна чогось довкола нас, — пояснює с. Богна Млинаж. — То ми починаємо все інакше сприймати. Так, ніби відкриваються додаткові чуття, додаткові налаштування для сприйняття Божої дійсності.
Змінилося все, хоч не змінилося нічого.
Коли я читаю про Марію Чубашек, яка у Вігілію їсть сосиски і не відчуває ні святого обурення, ні забарвленого пихою співчуття… Коли я читаю до болю щирі зізнання Вуді Аллена: «Я безсумнівний атеїст, і тому проваджу сумне життя, без надії, гнітюче й похмуре, без мети і без ніякого сенсу, а те, що деякі фільми можуть існувати роками, приносить мені радості не більше, ніж колоноскопія» — то не маю наміру спалити його на вогнищі.
Я нічим не заслужив благодаті віри. То Бог зробив так, що на Вігілію, ділячись облаткою, я на власній шкурі відробляю урок прощення. Чого б то я через це мав почуватися кращим від тих, хто їсть або не їсть сосиски?
Мартін Якимович, Gość Niedzielny
Фото: life4fit
фінансово.
Щиро дякуємо!
