Куди ми йдемо, якщо взагалі йдемо?

Роздуми над Божим Словом на понеділок ІІІ тижня Адвенту

Первосвященники — лідери народу: всі до них прислухаються, мають їх за авторитетів. Це люди, на яких намагаються рівнятися. Але так було до появи Ісуса в синагозі. І, власне, що змінилося? Люди почали слухати когось іншого. Що ж діялося в цей час у серцях цих первосвященників і старійшин народу?

Для них було неважливо, що відповість Ісус на поставлене запитання: «Якою владою Ти це робиш? І хто Тобі дав цю владу?» В душі вони вже вирішили, що Він їм заважає, створює певну конкуренцію, зайшовши «на їхню територію», де вони можуть робити все згідно зі своїм становищем і авторитетністю, а люди їм кланятимуться і вважатимуть за святих.

Чому не змогли відповісти на зустрічне питання Ісуса щодо Йоана? Можливо тому, що Йоан наробив багато галасу — його просто необхідно було прибрати з дороги, аби продовжувати жити, як жили. І все мало повернутися на свої місця. Але ж ні, нема їм спокою. Тепер Ісус, а ще раніше були пророки, які були немов скалка в оці. Ця «скалка» не давала спокою, можливості творити свої гріхи, не озираючись на совість.

Наскільки ж зіпсовані душі цих людей, що вони так чинять? Відчуття влади, могутності, невситимості так заполонило їх, що приглушило всю совість, яка в них колись і була.

Ісус не захотів їм відповідати через те, що вони також не дали ніякої відповіді. Якщо придивитися глибше, то можемо побачити свідому відмову від відповідальності за вчинені гріхи, а також повну відмову від Ісуса — таке собі неприйняття правди у своє життя.

Тож коли свідомо відмовляємось від Ісуса, Він, своєю чергою, замовкає для нас. Ти більше не почуєш Його голосу, Його відповіді на поставлені питання.

Такий стан провадить до смерті. Цим ти розпинаєш Ісуса (як бачимо, їхній задум було втілено), занедбуєш спасіння своєї душі.

Запитавши про Йоана, Ісус дав цим первосвященникам можливість усвідомити свій гріх, покаятись, навернутись до Бога. Але ж ні: вони вибрали шлях маніпуляцій, злих намірів і владу тут, на землі.

Бог завжди дає нам шанс на покаяння. Може поставити нам конкретне запитання, дати певну ситуацію. І залежно від того, що ми виберемо, вкаже нам шлях. Куди ми насправді прямуємо і чи прямуємо кудись узагалі? Запитай себе: «Чи живу за мирськими стандартами, чи прямую до святості Божої? А може топчусь на одному місці, бо так комфортно?»