Роздуми над Словом Божим на 19 грудня
Для нас, сучасних українців, нерідко великою трагедією стає відсутність дітей протягом довгого часу сімейного співжиття. Особливо коли сім’я бажає мати дітей. У тогочасному Ізраїлі все було набагато серйозніше, адже діти були головним індикатором благословення. Скільки родина має дітей — настільки Бог її благословив, такою мірою вони праведні чи грішні. З цього погляду святі Єлизавета і Захарія серед своїх сусідів мали репутацію людей непевних, проклятих, можливо, грішних. Як жити у праведності й близькості з Богом і весь час зазнавати зневаги за начебто гріховність перед Всевишнім? Як не звинувачувати Бога? Як продовжувати тривати в довірі до Бога?
Приклад Єлизавети й Захарії вказує на нелінійність наших духовних зусиль і Божого благословення як «плати» за праведність. Це виклик для тих, хто звик рахувати свою молитву та Боже благословення. Праведність Єлизавети й Захарії була в тому, що вони любили Бога всупереч «прокляттю» бездітності.
Що стосується дитини.
Так, це Боже благословення, але й зусилля — ні, любов, тілесна близькість — між двома прекрасними, святими, але похилого віку людьми. Чи було би можливе зачаття без фізичного зближення? А близькості без любові, яку ці двоє пронесли все життя? Вони не могли би ЦЬОГО зробити, якби не кохали одне одного.
Ми любимо спостерігати за ніжністю в парах похилих віком людей, мріємо, щоби і в нас, у наших подружніх стосунках також було саме так, і це майбутнє будуємо просто зараз. Яке воно?