Бог промовляє до людей. Він говорить до нас не для того, щоб нас переконати у правильності якогось світогляду. І не для того, щоб ми знали, які молитви проказувати і як саме приступати до Причастя — навколішках чи стоячи. Бог говорить, бо хоче, щоб ми увійшли у діалог із Ним, у стосунки.
Коли отримую листа від людини, з якою мене єднають узи дружби чи любові, то переказана в ньому інформація не становить єдиної виключної цінності. Найважливішою є людина, яка до мене написала. Для Бога також важливо не те, щоб я, слухаючи, запам’ятовував кожне слово. Він скеровує до мене свої слова, щоб нагадати мені: «Я є», щоб я нарешті почув Його тихий голос: «Я біля тебе». Ці слова не висувають жодних умов у стилі «Я буду біля тебе, якщо…» За ними криється безмірна ніжність Бога, для якого я важливий не тому, що Він бажає розширити коло своїх слуг, а тому, що Він мене любить. Він — мене. Любить!
Бог найголосніше промовляє через свого Сина. Не через Його слова, а через Його смиренну присутність серед нас. Коли Слово стало Людиною, ми зрозуміли, що не у поглядах на тему Бога міститься правда, а в самій Його присутності.
Втілюючись, входячи у стосунки любові з грішниками, Бог прагне привернути нас до себе, а не до «поведінки згідно з Його волею». Коли ми помітимо Його ласкаву присутність, нам не будуть потрібні заповіді як такі. Ми просто будемо прагнути бути при Ньому, пізнавати Його, слухати Його і поводитися так, аби ці щирі стосунки підтримувати і поглиблювати.
Інколи трапляється, що людина з кимсь не розмовляє, бо не хоче мати з ним жодних стосунків. Не раз люди обкидають одне одного словами, як болотом. Це також важко назвати розмовою. В одному і другому випадку спілкування немає. Ми не хочемо його з різних причин: розбіжності поглядів, відмінних уподобань, попередніх ран, недовіри чи страху перед кимсь інакшим. Нам з трудом вдається говорити про питання, які нас ділять, у гімнах і піснях, повних духа, як до цього заохочує нас св. Павло (пор. Еф 5, 19; Кол 3, 16).
Втілений Бог прагне нам нагадати, щоб ми не прив’язували надмірної уваги до своїх поглядів, думок, амбіцій, але щоб мали добре слово і щирі побажання також і для тих, хто думає зовсім інакше, ніж ми. Хіба для взаємної любові між людьми обов’язково необхідна одностайність у думках? Я певен, що ні. Присутності Бога повністю вистачить. Поставити Бога вище за всі наші погляди — цілком достатньо. Це перший крок до істинного свідчення любові, яке ми, християни, повинні давати світу, зануреному в конфлікти.
Войцех Жмудзіньскі SJ, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
