Наша надія — це не втеча від реальності, а перспектива, що дозволяє впевнено зустрічати виклики. Християни покликані звертати погляд на Ісуса Христа, який сам є надією серед труднощів.
Про християнську надію на підставі Догматичної конституції про Церкву «Lumen gentium» розмірковує о.Яків Шумило ЧСВВ для Vatican News.
Не фантазія і не утопія
Християнська надія — це не фантазія чи утопія. Фантазія пропонує те, що ніяк не вкорінене в реальності. В основі фантазії — наша людська творчість, яка конструює істот або явища, яких ніколи не існувало.
Утопія — це плід уяви, де реальні елементи поєднуються відповідно до бажань людини. Наприклад, «Місто Сонця» Томазо Кампанелли, «Нова Атлантида» Френсіса Бекона чи «Червона зоря» Олександра Богданова — це «місця, яких не існує» (що й означає слово «утопія»). Проте утопічність може стосуватись і повсякденного життя людини. Наприклад, утопією є спроба отримати високу оцінку на іспиті, не вивчаючи предмет.
Межа між фантазією та утопією, іноді досить тонка, пролягає між неможливим, з одного боку, і малоймовірним — з іншого. Христос об’єктивно є унікальною реальністю, яка не має рівних. Тому ні фантазії, ні утопії не можуть ґрунтуватися на Його особі. Все, що пов’язане з Христом, не є неможливим чи малоймовірним. Відтак християнська надія — це орієнтація на об’єктивну реальність.
Наша надія спрямована на те, що виходить за межі простору, часу й історії, а отже — належить до вічності у Бозі.
Суперечливі світські надії
Часто надією називають різні ідеї чи внутрішні позиції — хоча насправді би їх правильніше називати фантазією або утопією. Є також суто світські типи надій. Один із прикладів такого нехристиянського проєкту — «соціальна надія».
Свого часу резонансним став проєкт Карла Маркса, який обстоював права робітників, у багатьох європейських країнах відрізаних від бурхливого промислового розвитку XIX століття. Глибока прірва між власниками підприємств і робітничим класом, який дедалі дужче експлуатували, була обурливою. Саме тому в основі задуму Маркса лежала велика надія: побудувати принципово кращий і справедливіший суспільний устрій. Проте історія доводить, що заможні та впливові неохоче відмовляються від привілеїв. Прагнення втілити цю надію в життя спонукало Маркса та його послідовників обрати шлях насильницького повалення влади.
Однак у цьому замислі криються дві глибокі суперечності. По‑перше, сама мрія про абсолютну рівність, яка дарує людям надію, насправді виявляється недосяжною утопією. Наш світ, історія — це простір компромісів, з якими доводиться співіснувати. Церква чітко усвідомлює цю істину, навчаючи про первородний гріх та його наслідки. Досягти досконалості в історичних межах неможливо.
По‑друге, суттєвою проблемою соціальної надії залишаються засоби, які застосовуються для досягнення мети. Ба більше: досвід доводить, що далеко не все залежить від людських рішень чи дій, адже є багато того, що вислизає з поля зору. Жодної справжньої надії неможливо досягти виключно людськими зусиллями. Дії окремих людей у найкращому разі є лише співпрацею чи особистим внеском. Завжди залишається потреба в об’єктивних факторах та імпульсах (і насамперед — у тих, що від Бога). Християнська віра яскраво засвідчує: надія не зводиться до суто людських знань чи зусиль, а завжди сягає далеко за межі наших обмежень.
«Хрест Прощення» з Кордови. «То Я пролив за нього кров, а не ти!»
«Мертвий Бог» нігілістів
Для Ніцше Бог був «мертвим», тому Його належало «усунути» зі свідомості за допомогою філософського нігілізму. Ніцше виявився надзвичайно чутливим до різних форм психологічних травм і фобій ХІХ століття — які, ймовірно, мучили і його самого. Перш ніж звихнутися з розуму, він висловив гіпотезу, що в основі цих страхів лежить орієнтація на майбутнє: люди знають, що завтра настане, але не знають, яким воно буде; вони бояться невідомого — того, що залишається темним і невизначеним.
Керуючись цією логікою, Ніцше не лише «скасовує» Бога через нігілізм, а й докорінно змінює сприйняття майбутнього. Для нього не існує класичного історичного майбутнього, яке веде людство до певної фінальної мети. Натомість він пропонує уявний принцип вічного повернення: кожна мить, подія і переживання повторюватимуться нескінченну кількість разів; ніколи не станеться нічого нового чи несподіваного — адже те, що має відбутися, вже колись було. Майбутнє позбавлене лінійної новизни, але перетворюється на колосальний психологічний виклик: жити так, щоб прагнути вічного повторення власної долі.
Якщо розглядати історію крізь цю призму, то проєкт «надії через подолання тривоги перед прийдешнім» увінчався би успіхом. Однак людей лякає саме відсутність справжнього майбутнього. Цей страх посилюється, коли до нього додається невизначеність. Тому проєкт «надії» Ніцше завдає більше шкоди, оскільки нищить надію на прогрес і спасіння. Людина не перестає бути заручницею страху перед непередбачуваністю завтрашнього дня. З іншого боку, постійне повторення одного й того самого — суцільна рутина — пригнічує та обмежує особистість.
Натомість християнська надія є багатогранною, адже ґрунтується на переконанні, що все у світі відбувається з волі Бога, а тому у прийдешньому немає нічого страшного. Господь часу й вічності є Володарем життя. Церква, своєю чергою, застерігає від марних надій, що мають мало спільного з християнським посланням про спасіння. Її місія — бути посередницею між Божим задумом спасіння та розмаїттям людських доль, щоб люди не обирали безнадійних шляхів або якнайшвидше покидали їх. З есхатологічного погляду, в Церкві вічність Бога поєднується спасенним зв’язком з історичними процесами. Як наголошує Конституція Lumen gentium, Церква є нареченою Христа, що присутня в історії та з якою Божий Син пов’язаний найтіснішими узами.
Отож, надія — це Божий дар людині, заснований на Ісусі Христі. Вона потребує зусиль, тому розвивається з часом: через досвід, роздуми і вчинки. Бути паломниками надії означає плекати євангельське бачення життя — радісне та сповнене довіри, навіть коли обставини штовхають у протилежному напрямку.
Папа Лев молиться в порту Санта-Крус-де-Тенерифе: багатство убогих — це парадокс, який безпосередньо стосується життя Ісуса
фінансово.
Щиро дякуємо!
