Дві тисячі років тому Бог, який видимо прийшов до людини, вкотре наголосив, що велика сила криється у єдності. Відтоді й бере початок традиція молитви за мир серед християн. Церковна спільнота завжди усвідомлювала, що лише в єдності люди здатні повноцінно творити, жити й давати життя. Перші християни, власне, і вирізнялись у тогочасному суспільному просторі тим, що мали «одно серце і одну душу» (Діян 4, 32). Це дозволяло їм переживати ворожість, арешти, переслідування.
Буремне ХХ століття стало часом, коли особливої ваги набула ідея спільної молитви за мир та єдність. 1910 року Всесвітня місіонерська конференція в Единбурзі (вона була протестантським зібранням) зауважила, що різним деномінаціям потрібно разом працювати в спільній місії «євангелізації світу цього покоління». Попри хаос війни та проблеми відбудови в наступні роки, контакти між Церквами та церковними спільнотами на міжнаціональному рівні зміцнювалися, а в різних частинах світу поставали національні ради, яких станом на 1928 р. було вже двадцять три.
Широкого розголосу набув наприкінці 1920‑х рр. заснований у США протестантський рух «Віра та устрій». Він, зокрема, розробив спеціальні молитви, які можна було би використовувати під час зустрічей християн різних конфесій. Однак по-справжньому ідея спільної молитви розвинулася в 1930‑х рр., коли католицький священик Поль Кутюр’є запропонував таку молитву, яка була би не за інші конфесії, а спільно з іншими конфесіями, на умовах істинної євангельської єдності. 1935 року було закладено початок традиції спільних молитов, супроводжуваних зустрічами та спеціально підготованими богослужіннями, – того, що зараз існує як Тиждень молитов за єдність християн.
Активний розвиток діалогу між християнами привів до утворення екуменічної Всесвітньої ради Церков, тимчасову комісію якої вперше було затверджено 1938 р., а перша Асамблея зібралася в Амстердамі 1948 р. Протягом другої половини ХХ ст. програми Ради охопили широке поле спільної діяльності Церков-членів, передусім покликаних жити у співдружності. Католицька Церква, хоча й не входить до самої Ради, активно з нею співпрацює, особливо після ІІ Ватиканського Собору, на якому було ухвалено Декрет про екуменізм.
На одній із загальних аудієнцій на площі св. Петра Папа Франциск сказав: «Поділ – це один із найважчих гріхів християнської громади, бо робить спільноту не Божим ділом, а ділом диявола. Господь прагне, щоби ми зростали у взаємоприйнятті, взаємопрощенні, взаємній любові, аби дедалі більше уподібнилися до Нього, який є спільністю і любов’ю. У цьому полягає святість Церкви: розпізнати себе в Божому образі, наповнитися Його милосердям та благодаттю». Тиждень молитов за єдність підкреслює, що суспільство втомилося від чвар і непорозумінь. Воно спрагле миру й порозуміння. Йому бракує діалогу, йому бракує живого Бога, який згуртовує, любить, дає надію. Це не стосується окремо українця, поляка, росіянина чи француза; це стосується всієї світової християнської родини та її життя. Часова символіка Тижня молитов іще раз підкреслює важливість єдності, згуртованості довкола Христа. Цей Тиждень триває від 18 до 25 січня й завершується, за григоріанським календарем, у день навернення апостола Павла.
Для сучасної України молитва за християнську єдність надзвичайно актуальна й необхідна. Мир між християнами в державі, де саме народжується громадянське суспільство з його гідністю та неповторністю, не повинен бути порушений міжконфесійними конфліктами. Події останнього року показали присутність серед народу живої любові, яка стала мірилом жертовності й національної єдності. Адже вона, за словами папи, святого Йоана Павла ІІ, «не накладає на нас тягаря, який неможливо нести; не ставить вимог, яких ми не могли би виконати; якщо кличеш, приходить із такою потрібною допомогою».
Тарас Пшеничний
«Католицький Вісник», № 1/ 2015
Фото Руслана Кухарчука, Маранафа
фінансово.
Щиро дякуємо!
