Про потребу формації екзорцистів, доконечність їхньої співпраці з психологами та психіатрами; про те, що вони мають остерігатися зашвидкого формулювання думки щодо того, чи людина перебуває під впливом злого духа; і про те, чи дозволений узагалі діалог екзорциста з демоном.
Про ці питання Марія Черська (КАІ) розмовляє з о.професором Маріушем Росіком — членом Експертної групи при Конференції єпископату Польщі.
— Ви перекладали «Вказівки для служіння екзорциста у світлі актуального ритуалу». Що це за документ?
— Чи не найвідоміший у католицькому світі, нині покійний екзорцист Римської дієцезії о.Габріель Аморт, разом з о.Рене Шенессо, 30 років тому — 1994 року — заснували організацію, яка стала зватися Міжнародною асоціацією екзорцистів. Десять років тому її офіційно затвердила церковна влада як приватне об’єднання вірних, а отже — суб’єкт, відповідний Кодексу канонічного права. Нині вона об’єднує близько тисячі екзорцистів з усього світу.
2019 року Асоціація видала документ, який схвалила відповідна влада у Ватикані. Вступ до «Вказівок» написав кардинал Анджело де Донатіс, Генеральний вікарій Його Святості для Римської дієцезії. Документ є прекрасною практичною допомогою в застосуванні обрядів екзорцизму, вміщених у новому Римському ритуалі. Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що служіння екзорциста — надзвичайно делікатне і наражене на численні небезпеки. Воно вимагає відповідної, багатоетапної та всебічної підготовки.
— Які зміни чи нові акценти запроваджують ці вказівки?
— Документ надзвичайно ретельно і послідовно обговорює практичні аспекти, пов’язані з цим складним служінням, відповідаючи на запитання: як розпізнати конкретний випадок і приготуватися до проведення екзорцизму; як провести сам екзорцизм; і як надавати супровід звільненим, уже після виконанню обряду.
Перш ніж священник візьметься за звершення екзорцизму, він повинен старанно й безпомилково розпізнати кожний окремий випадок, а це означає доконечність мати теоретичні знання і практичні навички щодо принципів і методів, за допомогою яких це розпізнання відбувається. Коли він ствердить, що екзорцизм є необхідним, — повинен виконати цей обряд відповідно до точно визначених у документі принципів. Але його роль за цьому не закінчується. Він повинен відповідально скерувати цю людину до середовища, яке допоможе їй залишатися в отриманій свободі й гарантує духовний розвиток. Отож цей документ має передовсім практичний вимір.
Три важливі моменти в служінні екзорциста
1.Необхідність формації.
Перший етап — це кандидатура: визначений єпископом священник допомагає досвідченому екзорчистові, перевіряючи свої можливості. В цей час він має зміцнювати свою формацію через відповідне читання і курси.
Другий етап — час ad experimentum. У цей період новий екзорцист уже виконує служіння самостійно, але водночас він повинен залишатися в постійному контакті з екцорцистом, який його ввів у служіння.
Третій етап, нарешті, — це самий час служіння екзорцизмами. Дієцезіяльний єпископ вирішує, коли священник має цей час розпочати; але і в цей період такий пресвітер повинен брати участь у формаційних курсах, конференціях і реколекціях.
2.Доконечність співпраці з психологами і психіатрами.
Дослідження показують, що близько 15% людей, які шукають допомоги екзорциста, мають психічні розлади, і приблизно стільки ж само жодних психічних порушень не мають; натомість близько 70% становлять особи з психічними порушеннями, які поєднані з духовними труднощами (одержимістю). Вже сама статистика, що випливає з наукових досліджень, виразно свідчить про доконечність співпраці екзорцистів із психологами та психіатрами. Ще раз підкреслю: така співпраця не тільки бажана — вона необхідна.
3.Роль мирян — т.зв. помічників екзорциста.
Раніше бувало, що екзорцисти допускали лдо участі в обрядах родичів або друзів людини, яку мучить зло. Сьогодні більше звертається увагу на те, щоб ці люди були відповідно підготовлені.
Хоча присутність помічників не є обов’язковою, «Вказівки» рекомендують її як корисну. Завдання цих людей — насамперед допомагати екзорцистові молитвою, але також і цілком практичні моменти, як, наприклад, відповідна підготовка приміщення, де відбуватиметься обряд.
Благословення дому (або іншого місця) від екзорциста отця Аморта
— Чого насамперед має остерігатися екзорцист? Ви б могли перелічити кілька основних помилок?
— Як можна зробити висновки з обговорюваного документа — відповідь на перше запитання така.
По-перше, екзорцист має остерігатися занадто легкого, поверхового вирішування, чи ця людина перебуває під впливом злого духа, чи ні; наскільки цей вплив сильний і чи вона справді потребує офіційного екзорцизму Церкви. Зізнаюся, що на мене величезне враження справило опрацювання критеріїв, завдяки яким можна визначити силу впливу злих духів на конкретну людину. Вони сформульовані просто-таки з математичною точністю, і їх застосування фактично нівелює можливість помилки в оцінці конкретного випадку. Є чотири сфери надзвичайного впливу Злого: одержимість, нав’язливість, мучення і переслідування. Кожна з них вимагає відповідного розпізнання та дій відповідно то точно визначених принципів.
По-друге, автори «Вказівок» фактично висувають вимогу заборони діалогу з злим духом. Такий діалог допустимий в абсолютно виняткових випадках. Століттями у практиці екзорцизмів траплялося, що демонів запитували про імена або кількість злих духів, що мали вплив на особу. Тим часом же навіть на запитання Ісуса («Яке твоє ім’я?» — Мк 5,9а) злий дух уникнув відповіді, вказуючи на кількість («нас багато»); він вказав не на імена демонів, а на збірну кількість («легіон»). У цьому питанні «Вказівки» стверджують цілком чітко: «Не є вільним від тяжкого гріха (коли йдеться про матерію) той, хто підтримує численні й довгі перемовини з демоном, бо такий спосіб поведінки характерний для дружби, яка в стосунках зі злими духами має бути абсолютно виключена» (п.395).
І зрештою, по-третє — як уже було згадано: автори документа постулюють, а по суті — зобов’язувально наказують, співпрацю екзорциста з фахівцями у психології та психіатрії. Братися до екзорцизму можна тільки толі, коли вплив демона на цю людину буде підтверджений без найменших сумнівів. Вочевидь цей вплив може виникати за наявності супутніх психологічних і психіатричних розладів; тому необхідна співпраця в обох сферах (психіки й духа). Ідеться ж про те, щоб уникати застосування екзорцизму, коли проблеми є суто психологічними.
Молитва про звільнення від злого духа
Формація екзорцистів на рівні окремих дієцезій залежить від єпископа. Правовою основою для призначення екзорциста єпископом є канон 1172 Кодексу канонічного права: «Ніхто не може законно здійснювати екзорцизми над одержимими, якщо не отримав конкретного і прямого дозволу. Такий дозвіл місцевий ординарій може надати лише священнику, який вирізняється побожністю, вченістю, розсудливістю і праведністю життя». В обговорюваному документі чітко зазначено, що філософської та богословської підготовки замало, щоб озброїти священника (оскільки лише священник може бути екзорцистом) відповідними знаннями, необхідними для виконання цього служіння (п.188). Для цього потрібна спеціальна підготовка, а вона повинна відбуватися під наглядом екзорциста з багаторічним досвідом цього служіння.
— З якими особливими викликами й труднощами екзорцисти мають справу в наші дні?
— Найскладнішим і найважчим завданням є правильна оцінка кожного окремого випадку. Часто це включає тижні, навіть місяці розмов, опитувань, молитов, очікування результатів психологічних і психіатричних тестів тощо. Як згадувалося, «Вказівки» дозволяють дуже точно визначити, чи справді людині потрібен екзорцизм або інші молитви, спрямовані на звільнення від впливу зла; але це тривалий процес, який вимагає надзвичайної уваги екзорциста.
З розмов з екзорцистами я знаю, що трудністю може бути фізична і психічна втома. До декого приходить так багато людей, що фізично неможливо прийняти всіх. Оскільки ці розмови завжди охоплюють теми, складні для людської психіки, — екзорцисти повинні подбати про належну гігієну своєї праці і про відпочинок.
Ще однією проблемою є нерозуміння цього служіння з боку невіруючих, тих, хто далекий від Церкви, ба навіть деякими ліберальними церковними колами. Зрештою, є навіть богослови, які не визнають реального існування злих сил. Такі особи можуть висловлювати несправедливі або іронічні судження про саме служіння екзорцизму.
— Тема екзорцистів, духовних погроз тощо викликає зацікавленість і захват у певної частини віруючих. Як пастирськи треба підходити до цього явища?
— Дуже раціонально, тверезо та дистанціюватися від шукання сенсацій. Хоча робота екзорцистів надзвичайно важлива і її абсолютно не можна применшувати, вона — у глобальному сенсі — є маргінальною діяльністю Церкви. Наше завдання — звернути увагу на те, що є добре і гарне в бутті християнином. Через діло відкуплення Христос приніс нам свободу й радість нового творіння.
Сказане у «Вказівках» може здатися парадоксальним: «Немає суперечності між одержимістю демонами та життям у святості» (п.59). Однак це правда. Навіть якщо злі сили мають певний вплив на людське тіло — духовно ми завжди можемо залишатися вільними, жити в стані благодаті й живитися Тілом Христовим. Євангеліє — це добра новина про свободу і радість, принесена Богом, який «знищив розписку, що була проти нас, що нас осуджувала, разом з приписами; він її зробив нечинною, прибивши до хреста; а роззброївши начала і власті, переміг їх» (Кол 2, 14‑15).
фінансово.
Щиро дякуємо!
