24 січня 2015 р. єпископ Жан-Клод Буланже, ординарій дієцезії Байо, Франція, оголосив про початок процесу прославлення рідної сестри Малої Терези (св. Терези від Дитятка Ісус і Пресвятого Лику) — Леонії Мартен.
Сестра Франциска Тереза (Леонія Мартен) була однією зі старших дочок Луї та Зелі Мартенів. На відміну від своєї молодшої сестрички, вона здійснила цілих три спроби стати монахинею. Головну її проблему становив норовистий характер, який дуже сильно відрізняв її від інших дочок сім’ї Мартенів.
Леонія народилася 3 червня 1863 року, була третьою дитиною подружжя, а також однією з п’яти їхніх дочок, які дожили до повноліття. Леонія була найважчою дитиною для Луї та Зелі. Як і всі їхні діти, в дитинстві вона часто хворіла. Ще у віці немовляти Леонія захворіла на коклюш, потім на кір. Батьки звернулися по допомогу до брала Зелі, фармацевта. Найбільше вони боялися ускладнень, що їх приносять ці захворювання. Зелі читала новенну до Марії Маргарити Алакок у намірі зцілення дочки, а Луї пішов у кількаденне паломництво. Дівчинка одужала, але її відставання у розвитку було помітне багато років.
Тільки у два роки Леонія починає ходити. Вона легко збуджувалася, була схильна до істерик і неконтрольована. Коли настав час іти до школи, батьки віддали її до пансіону при монастирі Відвідин Пресвятої Діви Марії. І майже одразу почалися проблеми. Дівчинці було важко опановувати програму; крім того, вона різко відповідала й бурхливо реагувала на будь-які зауваження на свою адресу.
Зелі забрала Леонію зі школи і стала сама її навчати. З малою було важко впоратися. Певної миті Зелі звернула увагу, що вибухи гніву якось пов’язані зі спілкуванням дівчинки з покоївкою, Луїзою Маре. Виявилося, що бриклива мала настільки дратувала покоївку, що та не соромилася добряче її лупцювати. Зелі не хотіла звільняти покоївку, оскільки знала, що тій немає куди піти. Однак прохання не бити Леонію не мали впливу, і подружжя Мартенів було змушене звільнити прислугу. Не склалися в Леонії стосунки і з учителями. Навіть катехізис Зелі була змушена викладати доньці сама.
Пізніше Леонія згадувала, що все її дитинство було суцільним стражданням, бо їй ніколи не вдавалося відповідати очікуванням дорослих і вона ніяк не могла впоратися зі своїми вибухами гніву.
В підлітковому віці поведінка дівчини почала змінюватися. Їй і надалі було важко контролювати себе, але глибока й сильна віра, що пробуджувалася в ній, давала матері надію, що все ще може скластися на краще. В одному зі щоденникових записів ми знаходимо збережені нею слова Леонії: «Головне у вірі — це святість, і я хочу стати святою».
Зелі переймалася долею Леонії майже до своєї останньої години. Вже помираючи від раку грудей, вона просила чоловіка та інших родичів підтримувати дівчину й не полишати її. Після смерті матері Луї відправляє Леонію в інтернат при бенедиктинському монастирі. Тут немає суворої дисципліни, й дівчині якось вдається допасуватися до навчання.
Здається, що Зелі молиться за доньку навіть після смерті. Дівчина стає дедалі спокійнішою і лагіднішою. Вона дедалі більше прив’язується до сім’ї, стає доброю і ввічливою з учителями та ровесницями. Разом зі своєю тіткою відвідує бідняцькі квартали і турбується про малозабезпечених.
Коли сестри Леонії починають відходити до монастиря, вона так само робить спробу і йде в монастир кларисок. Рішення приймає після відвідин разом із батьком спільноти Третього Ордену. Одначе устав виявляється для неї занадто суворим, і менше ніж за півроку вона повертається додому.
Тим не менше, Леонія не перестає молитися про покликання до богопосвяченого життя. Слідом за молодшою сестрою Терезою вона робить спробу вступити до монастиря Відвідин у Каннах (Кармель), але й тут їй не повелося. Тільки після смерті улюбленої молодшої сестрички вона зважується знову піти в постулат.
Для Леонії шлях до Бога був важким і тернистим, але, як і всі представники сім’ї Мартенів, вона все приймає зі смиренням і вдячністю. З монастиря Відвідин вона пише: «Я рада, я щаслива, що нарешті знайшла тут дім. Коли я згадую дитинство, коли озираюся на своє минуле, все це переповнює мене величезною вдячністю до Серця Ісуса, яке сповнює мене такою любов’ю, що помістило мене у присінках раю, де я маю жити і померти».
Обираючи собі монаше ім’я, Леонія згадала про свою прив’язаність до духовності св. Франциска, а друге ім’я взяла на честь своєї сестри, з якою була до її останнього подиху, і яка завжди молилася про покликання для Леонії.
Кармелітка Франциска Тереза Мартен померла 1941 року, у 78‑річному віці. Майже одразу розпочалось і її вшанування. З усієї Франції на її могилу приїжджали сім’ї, які переживали труднощі з дітьми. Вона досі знана і шанована як помічниця у вихованні.
Анна Гольдіна, ТАУ
фінансово.
Щиро дякуємо!
