Із ким ми на одній дорозі?

Роздуми над Словом Божим на п’ятницю І тижня Великого Посту

Люди, які йдуть різними дорогами (мають різні цілі), разом планів на майбутнє не будують.

«Домовляйся швидко зі своїм противником, доки ти з ним на дорозі», каже Ісус. А якщо я з ним не в дорозі? А якщо ми на різних дорогах, то можу не миритися? Примиритися маю з тим, із ким на одній дорозі. Пробачити — це внутрішня дія дарування комусь боргу. Для пробачення вистачить нас самих, ми спроможні дарувати.

Пробачення — це плід благодаті в серці людини. Інакша справа з примиренням, якого не завжди можна досягнути. Буває так: комусь пробачаєш (даруєш), а у відповідь чуєш щось на кшталт «а я не винен», — тоді це тільки пробачення. Пробачаю, але не примирююсь. Примирення настає тоді, коли той, кому прощено, визнає свій борг, свою провину. Для пробачення потрібна одна сторона, для примирення — дві. Коли приглянемося до слів Ісуса, то помітимо, що для Нього важлива не кількість, а якість. Примирення це перлина. Навіть сам процес примирення має певну подібність до процесу утворення перлини. А перлину не кидають будь-де (пор. Мт 7, 6). Там, де немає щирості й правди, немає і примирення.

Є люди, які ранять, а потім, ніби нічого й не сталося, з легкістю кажуть «вибач». Для них це дріб’язок: поранити і примиритися. Їхнє примирення, скоріш за все, неістинне. Справжнім є те, що важке. Іноді варто залишити таких людей — тих, у кого інша дорога. Тих, хто хоче нас затримати непримиренням на своїй дорозі. Нам потрібно їм пробачити і піти далі.

Але пробачити не просто. Тут важливо вміти поставити межі й не впускати до свого серця тих, хто кривдив і знову скривдить. Тих, хто на іншій дорозі, не йде зі мною,б а навіть не йде мені назустріч у примиренні. Якщо я не прощу, то буду на їхній дорозі. Непрощення скеровує наші прагнення до того, хто нам винен, а ця сила з тих, що найбільше руйнують особистість. Непрощення нас розділяє, ми стаємо людьми, які самі в собі не примирені.

Пробачити — це відмовитися від свого, від того, що нам винні. Пробачити означає звільнитися від минулого. Ми не можемо відвернути вже завданого нам лиха, але можемо вибачити — і тим самим відібрати вплив на нас. Хто пробачив, перестає шукати повернення боргу. В тому й полягає трудність, треба відмовитися від того, що вже ніколи не здійсниться.

Минуле не повернеться. Якщо не пробачу, то історія буде повторюватися, я ж не звільнюся від болю, страху і плутанини у моєму житті. Ми вчимося пробачати, коли самі пізнаємо примирення з Богом. Тоді йдемо Божою дорогою і пізнаємо любов Господа. В Посланні до Колосян Апостол Павло каже: тим, що єднає серце людини, є любов. Любов єднає нас, непримирених. Через Святі Таїнства ми вчимось любити від Того, Хто нас перший полюбив. Коли знову і знову з нИм примирюємося, тоді навчаємося від Нього, від Ісуса, любити. Стаємо людьми, які люблять. А люди, які люблять, — здатні пробачати.