Про значення беатифікації перших польських місіонерів-мучеників розповідає о. Ярослав Захаріяш, міністр Краківської францисканської провінції, з якої походили о. Збігнєв Стшалковскі та о. Міхал Томашек.
— Проголошено рішення про беатифікацію оо. Стшалковського, Томашека і Дорді. Дату урочистості призначено на 5 грудня ц.р. Які події, пов’язані з цим процесом, ще чекають на нас?
— 5 березня ми розпочали 9‑місячну новенну перед урочистістю беатифікації. Протягом цього часу будемо дякувати Богові за дар мучеників і просити Його про добру підготовку нас до беатифікації. Щомісяця в усіх монастирях Краківської провінції та в парафіях, де ми служимо, відбуватимуться богослужіння цієї новенни, а душпастирі й катехити проведуть зустрічі та лекції, присвячені тематиці святості, мучеництва і місійного посланництва Церкви.
Такі заходи відбуватимуться і в дієцезії Чімботе, де францисканські місіонери, які там нині працюють, проведуть реколекції та парафільні місії, не виключаючи Високих Анд, куди Збігнєв і Міхал діставалися зі своїм служінням. Важливою подією стане відзначення у Пар’якото 24‑ї річниці їхньої мученицької смерті. Того дня буде відкрито їхні поховання і взято реліквії з гробів.
— Чому місцем беатифікафії вибрано саме Перу? Чи це означає, що беатифікацію «святкуватимуть» тільки там?
— Відповідно до нових процедур, запроваджених Бенедиктом XVI, обряд беатифікації має бути звершений у тій дієцезії, яка звернулася з поданням про справу беатифікації кандидата на вівтар. У нашому випадку то була дієцезія Чімботе, де 1996 року інаугурували процес. У Польщі, ну і напевно також в Італії, в цей само час служитимуться подячні Святі Меси, і цю подяку ми, певно, продовжимо на весь 2016 рік, на який припадає 25‑річчя їхньої мученицької смерті.
Незалежно від місця, це буде важлива подія і для кількох помісних Церков: у Польщі, в Італії, в Перу, і для всього Ордену Братів Менших.
Згідно з наміром і вченням Церкви, кандидат для винесення на вівтар має бути, з одного боку, приводом воздати найвищу хвалу Богові і вшанувати Христа, який дарує благодать мучеництва і святості, а з іншого — прикладом для наслідування і помічниками на шляху нашого освячення. Ми віримо, що наші брати відіграють таку роль у житті вірних як у Перу, так і в Польщі й Італії. Варто ще додати, що це буде беатифікація перших польських місіонерів-мучеників, яку, окрім усього, ми будемо переживати у Рік богопосвяченого життя. На мою думку, варто замислитися, що Церква хоче нам сказати цим рішенням винести їх на вівтар саме у такий період.
— Чого ми можемо навчитися від цих місіонерів-мучеників?
— Відповідь на це запитання виходить далеко поза рамки інтерв’ю. Бо сказати, що «Міхал був людиною глибокої віри, скромним і молитовним, відданим євангелізації, який через музику знаходив контакт із молоддю», а Збігнєв був «людиною сильною, відважною, піклувався про хворих, мав великі організаторські здібності, які поєднував із працьовитістю й великою відповідальністю» — це сказати багато і водночас замало. Тому я запрошую ознайомитися з історією їхнього життя й мучеництва, доступною в численних публікаціях і різних формах переказу, які ми пропонуємо в рамках нашої новенни. Бо вона має також послужити відповіді на запитання, чого ми можемо від них навчитися.
— Яке значення має факт проголошення їхньої беатифікації, коли щоразу більше повідомлень про «хвилю мучеництва», якого зазнають християнські Церкви?
— Я переконаний, що відкриття цього значення ще чекає на нас. Найважливіше, аби відповісти на виклик цього завдання. Напевно у Перу, де поява «своїх» мучеників і їхня духовна плідність може допомогти місцевій церковній спільноті побачити міць, яка сходить згори, реальність сили Царства Божого. Мученики становлять знаки Божого діяння у Церкві.
Для нашої чернечої спільноти з чималими місійними амбіціями ця беатифікація буде нагадуванням, що умову місійного посланництва становить готовність до мучеництва; що лиш тоді, коли з огляду на правду і добро інших ми готові принести себе у жертву, наша місія набирає достовірності.
Значення цієї беатифікації — зрештою, як і будь-якої іншої — у контексті «хвилі мучеництва» я б натомість шукав у Слові Божому, над яким ми замислюємося за цієї нагоди. А воно навчає нас, що як учні Христа ми послані, «мовби вівці серед вовків», і що коли ми хочемо наслідувати Христа, то мусимо рахуватися з тим, що будемо звинувачені, як Він, і закінчимо життя на хресті. Але то не вовки і не смерть виносять остаточне рішення. Тим Першим і Останнім є Христос — Воскреслий, переможний і живий. Такий реальний і справжній, що ми завдяки Божій благодаті стаємо в Ньому спроможні проливати власну кров. Здатні — у світі жахливих утисків і насильства — жити в свободі та впевненості у завтрашньому дні, що дозволяють нам бачити Бога і міць Його Царства.
Мілош Клюба, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
