Люди почуваються незатишно, порушуючи теми смерті, страждання й розлуки, смутку та болю. Війна поєднує в собі всі ці питання, тому батьки не дуже хочуть про це говорити. Але раніше чи пізніше діти все одно починають ставити «складні» запитання. І недобре, коли вони знаходять відповідь перед екраном телевізора чи комп’ютера. Болючі питання дитини конче вимагають зрілості старшої людини, яка в доступній і здоровій формі допоможе розпочати процес розуміння речей, які дитину хвилюють.
Хто краще, ніж мати чи батько, відчуває, що одну інформацію дитина вже спроможна прийняти, а іншу – ще ні? Проблеми, які можуть викликати в дитини страх, найкраще обговорювати так, щоби син чи донька не втрачали почуття безпеки. Коли ви читаєте або переглядаєте новини разом із дитиною, необхідно поєднати це з розмовою та поясненнями.
Дорогі батьки, не бійтеся говорити зі своїми дітьми. Школа не замінить вас! У школі вашій дитині ніхто й ніколи не створить такого психічного комфорту, що його може дати рідний дім. Навіть розумний учитель не замінить люблячого батька. Сім’я – це найкраще середовище для найскладніших бесід. Не бійтеся, що скажете «щось неправильно» і чогось можете не знати. Дитина здатна це прийняти; не приховуйте від неї своєї невпевненості будь-що-будь.
Адже інформацію, якої бракує, можна шукати разом. Цьому також може сприяти, наприклад, спільне відвідування місця розстрілу Небесної Сотні, контакт з історією, залучення до допомоги військовим та всім, хто захищає нашу Батьківщину. Важливим є і батьківський приклад щирого патріотизму: тоді з абстрактних понять у дитини народжується відчуття власної спорідненості зі своїм народом та країною, яке потішає й додає впевненості у своїх силах бути небайдужим.
Звичайно, усе це має випливати передусім із нашого особистого спілкування з Богом. Це Він є Тим, хто дає мир у серці та обдаровує надією. Батьки вчаться любові від Бога, передають її дітям – і ось уже вони разом стоять перед Творцем, вірячи у Його провидіння та милосердя… Ідеальний образ? Не обов’язково. Він може стати реальністю в будь-якій родині, де спільна молитва і читання Святого Письма – улюблений час, а не нудний обов’язок.
На жаль, я дедалі частіше зустрічаюся з людьми віруючими, які постійно в паніці. Свою паніку вони розсівають довкола і заражають нею інших. Папа Франциск сказав, що той, хто стоїть навколішках, не повинен боятися. Це важко, але ми повинні вчитися такої довіри до Бога. Власне як діти! Якщо батьки скажуть дитині, що все буде добре, вона в це вірить без жодних «але». Навіть більше, так дитина стає посланцем миру, спокою та потіхи для всіх тих, хто сумнівається або вже втратив надію.
Мій знайомий, який зараз на фронті, має дев’ятирічну доньку. Якось її запитали: «Чому Бог не дає миру, якщо ми так сильно Його про це просимо?» Дівчинка відповіла: «Він хоче, щоби ми навчилися Йому довіряти. Щоби всі українці навернулися до Нього». Іншого разу, коли вона молилася за всіх військових, щоби повернулися з війни живими до своїх дітей, її запитали: «Чому ти молишся за всіх, а не тільки за свого батька?» На це дівчинка без вагань сказала: «А якщо в тих військових немає вдома нікого, хто би вірив у Бога, то хто тоді буде молитися за них?»
Таких прикладів, коли Господь промовляє через дітей, безліч, – і справді, дуже часто саме вони стають учителями для дорослих. Але варто пам’ятати, що певною мірою діти становлять віддзеркалення батьків. Що ви посієте у їхніх серцях, те й пожнете.
У дітей варто вкладати найкраще, бо вони не лише майбутнє, а й теперішнє нашої Церкви, держави, нації… І саме зараз особливо важливо турбуватися про виховання в них моральних цінностей – зрештою, це спільна відповідальність нас, дорослих, і внесок у розбудову нашої з вами країни.
с. Ірина Мащицька CSA,
психолог (м. Житомир)
«Католицький Вісник», №6/ 2015
фінансово.
Щиро дякуємо!
