Святого Марка Євангеліста

Римо-катол.: 25 квітня (свято)

Буває, що найбільш відоме є водночас найменш знаним. Певною мірою це стосується Євангелій, апостолів і євангелістів. Напевно не всі звертали увагу, що в Євангелій — два автори Йоани. Бо один — апостол Йоан, а другий — «Йоан, званий Марком» (Діян 12,25). І що євангеліст Марко — не апостол у нашому поточному розумінні, як один із Дванадцятьох.

Юнак Йоханан на прізвисько Маркус (латиною — «молот») був небожем Варнави (Кол 4,10), можливо — левітом, як і Варнава, або принаймні прислужником у синагозі. Його мати Марія була важливою для нас і Євангелія людиною: швидше за все, саме в її домі, у приміщенні для гостей, відбулася Остання Вечеря, а також цілком можливо, що їй належав і той шматок саду на Оливній горі, де Ісус востаннє перебував з учнями. Сам Марко у Євангелії згадує факт, який оминають інші євангелісти: юнак, якого ледь не схопили, але він утік, залишивши в руках переслідувачів покривало (Мк 14,51). Це може бути вказівка на нього самого. За звичаєм, один зі слуг або молодших синів дому ночував у саду чи полі, як сторож від чужих і злодіїв.

Святий Петро називає Марка своїм сином (1 Пт 5,13), швидше за все з огляду на те, що він його охрестив. Вечірник (Горниця) служив апостолам прихистком після смерті Вчителя: саме туди подався св.Петро після того, як ангел його вивів із в’язниці (Діян 12, 11-17). Там св.Петро навчав юного Марка всього, що знав і пам’ятав зі слів та дій Христа Спасителя, а хлопець слухав і сповнювався подиву, що пізніше відбилося в написаному ним Євангелії, яке ще зветься «Євангелієм чудес». Саме Марко зосередився на зціленнях, воскресіннях, пророцтвах, об’явленнях, а не на проповіді, богословському поясненні місії Христа. Можливо, він прагнув не так розтлумачити, чому й навіщо, як показати Ісуса-чудотворця, що сильніше приваблює людей, а надто не посвячених у глибини теології. Хоча Марко зовсім не є неглибоким популяризатором християнства, який би обіцяв самі троянди без тернів. Він говорить про багато чудес, але й про те, що учні та послідовники Христа успадкують також і Його долю — страждатимуть, як і Вчитель. Марко бачив смерть св.Петра, свого батька й наставника у вірі, отож легкодумне проповідування «тут чудеса, тут класно» було йому чуже.

А ще — саме св.Марко став родоначальником такого літературного жанру, як Євангеліє. То він використав слова «Добра Звістка» — «евангеліон». Його Євангеліє найкоротше, не найкраще з мовного погляду, але він усе одно — перший.

Переказ каже, що св.Марко загинув «у восьмий рік Нерона» в Александрії. Там його тіло покоїлося до 828 року, коли правитель-мусульманин вирішив зруйнувати його храм, а мармурові плити і колони використати на потрібну собі будівлю (розтягування церков, як бачимо, почалося не в СРСР). З побоювань, що тіло євангеліста буде осквернене і пропаде, двоє купців потайки його вивезли до Венеції, прикривши корзину свининою, щоб мусульмани не робили митного огляду. План вдався. А св.Марко став покровителем Венеції.

Символ св.Марка — крилатий лев.