«Землетрус, що стався в 25 квітня, досі руйнує», — переконаний єпископ Поль Сімік, апостольський адміністратор в Непалі.
«Психологічна допомога та духовна підтримка жителів — наші пріоритети сьогодні. Протягом місяця після землетрусу я не зустрів спокійних та радісних людей. Матеріальні збитки, знищена інфраструктура ніщо порівнюючи зі знищеною психікою та поламаними долями жителів країни», — вважає він. Єпископ Поль Сімік переконаний також, що духовна та психологічна підтримка людей має стати першочерговим завданням Церкви та усіх релігійних організацій у Непалі.
Як повідомлялося, Апостольський вікарій у Непалі закликав благодійні організації християнських спільнот та інших релігій об’єдналися заради допомоги постраждалим внаслідок землетрусу.
Мешканці гірських районів досі чекають на допомогу, тоді як поштовхи тривають та каміння падає звідусюди. Зруйнована інфраструктура, недостатня кількість техніки, безсилля та непідготовленість влади негативно впливає на ліквідацію наслідків землетрусу та пригнічують людей. 2 мільйони мешканців Непалу страждають від посттравматичного синдрому та мають малі шанси побороти психологічні наслідки, що виникли в наслідок стихійного лиха, вважають фахівці.
У Міністерстві охорони здоров’я свідомі цих проблем та підтримують ініціативи представників релігійних організацій, оскільки не мають чіткого плану дій та відверто говорять про свою некомпетентність.
У багатьох ситуаціях Церква та благодійні організації здатні реагувати оперативніше, ніж органи державної влади. Для прикладу, звістка про канонізацію засновниці, блаженної матері Терези з Калькутти, наздогнала сестер зі згромадження Місіонерок Любові у подорожі: вони вирушили до поселень, що розташовані високо у Гімалаях, щоб нести допомогу та підтримку місцевим жителям. Часто мешканці сіл навіть не знають, хто ці жінки в білих сарі. Вірні настановам матері Терези, сестри займаються найвбогішими, тому й у Непалі вони вирішили навідати тих, до кого не навідується ніхто.
Сестри мандрували разом з волонтерами та братами зі згромадження Місіонерів Любові, чоловічої гілки ордену, заснованого матір’ю Терезою. Це уже їхня п’ята мандрівка до гімалайських поселень. Цього разу вони приготували три вантажівки з їжею та будівельними матеріалами. В одній з подорожей сестрам також допомагали буддистські монахи.
Варто зазначити, що доброчинну діяльність релігійних організацій ускладнюють органи державної влади, що наполягають на необхідності різноманітних дозволів та документів. Крім того, волонтери потребують супроводу поліції, адже існує небезпека пограбування. Представники влади також наполягають на тому, щоб допомогу мешканцям доставляли саме вони, адже лише тоді, на їхню думку, все буде розподілено справедливо.
Сестри розповідають, що їм теж вирішили «допомогти уникнути зайвих проблем та незручностей», та вони ввічливо запевнили урядовців, що звикли долати труднощі самотужки. Адже мають методи, що не підводять з часів засновниці — молитва Розарієм та довіра Богові.
За матеріалами: Asia News / National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
