Навіть якщо парафія в жалюгідному стані, в храмі порожньо, настоятель безнадійний, а єпископ ще гірший, то завжди існує надія на зміни. Познайомтеся з людьми, які наповнили порожній храм і оживили напівмертву спільноту. Як вони це зробили?
Отець Майкл Вайт — настоятель парафії Різдва Христового у Тімоніумі (Меріленд, США). Брайан Крук — його світський співпрацівник. Завдяки реалізації їхніх задумів (а ще Томаса Коркорана, який разом з о. Майклом видав книжку «Відбудована, або Як пробудити вірних, дістатися до загублених і надати церкві значення») кількість практикуючих вірян у парафії Різдва Христового за тиждень зросла з 1400 до майже 4000. Але це не все. Збільшилася також участь вірних у житті Церкви.
Коли вони розпочали працю і побачили, що ситуація далеко не найкраща, то вирішили: зроблять усе, аби цей стан змінити. Як вони до цього взялися? Спершу вирішили, що видивляться найкращих, тобто вирушать у подорож країною і відвідають найбільш живі й розвинені спільноти. Такий шлях привів їх до протестантів. Там вони побачили, що такі неважливі на перший погляд, як усмішка, сердечність, відкритість пасторів у контактах із вірними, турбота про деталі під час недільних зібрань, — можуть мати колосальне значення. Також у протестантів вони побачили, як може виглядати співпраця пастиря з вірними.
Це був важливий урок, який нагадує про те, що діянь Святого Духа обмежити неможливо, а ми, католики, потребуємо постійно вчитися смирення та буття відкритими на багато добрих речей, яких можемо навчитися від інших християнських спільнот.
Отець Майкл визначив три головні пункти успішності їхнього задуму.
1) Перестаємо зосереджуватися на людях, які до храму ходять, і переважно зосереджуємося на тих, хто з різних причин до храму не ходить. Це не означає, що ми «покидаємо» тих, хто вже сидить по лавках. Ідеться насамперед про зміну мислення, зміщення акцентів і неустанне роздумування, що робити, аби зацікавити, заінтригувати й притягнути людей, які з різних причин перестали ходити або й ніколи ще не чули Доброї Новини і ніколи у церкві не були.
2) Нашим парафіянам (тим, які регулярно беруть участь у недільних Месах) постійно ставимо запитання. Які? Насамперед скеровуємо їхню увагу на людей із парафії, які не ходять до храму. Нехай подумають, чому це так, спробують із ними познайомитися, зрозуміти їхні проблеми, довідатися, звідки випливає їхня нехіть до Церкви. А потім нехай візьмуть за них співвідповідальність, намагаючись зарадити в їхніх проблемах, питаннях і потребах із делікатністю, щирою турботою і любов’ю.
3) Відкидаємо всю «привабливу» діяльність, яка має привести людей до парафії, але насправді має небагато спільного із впровадженням людини у таємниці християнства (тобто: різноманітні дискусійні кола, кіноклуби, побачення-зібрання з чаєм і канапками). Всю енергію зосереджуємо на приготуванні недільної зустрічі — гарної літургії, музики, оформлення Євхаристії. У цій моделі фундаментальне завдання священика — якомога краще, ретельно і вимолено підготувати проповідь. Усе це має одну мету: скеровуємо людей на зустріч із Богом (у Слові й таїнствах).
Ключ до успіху в такому моделюванні — мобілізація мирян та їх залучення у життя парафії. Аби це осягнути, потрібна терпеливість. І уповання на те, що Хтось там згори нам таки допомагає, і що це насправді Його діло.
Усе це звучить заохотливо, але що робити, якщо у нашій парафії немає священика, хто мав би запал і волю інтенсивно працювати з мирянами? Що робити, коли від нашого настоятеля ми відлітаємо, як м’ячик від стінки? Отець Майкл застерігає, аби, боронь Боже, не давати таким священикам його книжку і не казати їм, щоб вони її обов’язково прочитали і втілили в життя те, що там написано. Набагато дієвішим може бути, якщо їм сказати щось на зразок: «Отче настоятелю, я прочитав отаку книжку. Мені вона здається дуже підозрілою. Чи можете Ви її прочитати і сказати, що думаєте про ці дивні ідеї?»
Ну а що коли опір чинить єпископ? «У цьому разі допоможе тільки піст і молитва», — напівжартома радить американський священик.
Підсумовуючи: щось таке як «безнадійна ситуація» у Церкві не існує. Навіть якщо ти належиш до парафії, чий період прекрасності минув років 20 тому (або його взагалі ніколи не було), то це не привід розчаровуватися. Пробудження завжди можливе. Найважливіше питання звучить так: що зробиш ти, аби до нього дійшло?
Пьотр Жилка, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
