Коли йдеться про відпочинок у Європі – уява (точніше, реклама) зразу показує картинку з розкішним готелем, яхтою, вишуканою їжею в ресторані. Така собі сучасна казка. І здається та Європа далекою й недосяжною. Звісно, це все там є; але дивно, що рекламники мало звертають увагу на альтернативні, бюджетні види відпочинку. А їх у Європі не бракує, і розраховані вони не лише на студентську молодь.
Європа – це не лише розкіш, це також і важка праця, і економія, і вміння обирати пріоритети й розраховувати бюджет. Тому є розкішні готелі, де переважно зупиняються або дуже заможні люди, або ті, хто у відрядженні та працює на дуже багаті компанії. Решта ж людей шукають бюджетний відпочинок, і тому різноманітні пансіонати, готельчики на три зірки або хостели – найкращі друзі мандрівників. Хоча я не про готелі хочу розповісти.
Також не буду говорити про «релігійний туризм», бо ті, хто їздить на прощі чи зустрічі християнської молоді, знають про це досконало. І ті, хто читає «КВ», також мають приблизне уявлення про те, що є змога зупинитись у монастирях або у християнських родинах, спільнотах тощо. Ми про це вже писали. Сьогодні мені йдеться про дещо інше.
Усе своє свідоме дитинство і юність я провела в походах. Для мене абсолютно нормально спати в наметах і митися в річці, або мешкати в наметовому містечку. Але Європі вдалося культурно шокувати навіть таку «бувалу мандрівницю», як я. Ідеться про любов європейців до кемпінгів, тобто наметових містечок. Я все могла уявити: і широкі автобани, і чистоту та ввічливість всіх і всюди, і досконалий сервіс. Але шоком для мене стало те, що європейці люблять кемпінг, що кемпінгові містечка – стаціонарні, що можна спланувати собі мандрівку таким чином, аби зупинятися саме в кемпінгах.
Наступним шоком став сам кемпінг. Оскільки там, крім території, відведеної під намети, передбачено цілу інфраструктуру: там є душові кабіни з гарячою водою, фенами для волосся, пральний комплекс, де можна випрати всі речі й навіть… так, попрасувати. Також є медичний пункт – а раптом що. Пункт прокату спорядження, дитячий майданчик – тобто все, щоби можна було насолодитися спілкуванням із природою без найменших тобі неприємностей, пов’язаних із побутовими питаннями.
Скептики й бувалі туристичні вовки зауважать, що це так званий матрацний туризм, а що робити тим, чия душа просить подвигів і підкорення вершин? Скажу так: існують розроблені маршрути з місцями для стоянок. Просто стати посеред лісу чи гір – незаконно, оскільки вся земля перебуває у чиїсь власності – або приватній, або державній. Ті місця для стоянок обладнані, там маєте і дрова, і зручності. Або ж можна зупинитись у колибах, де, крім води, буде ще й елементарний посуд і пічка на випадок негоди. Відпочили, а наступного дня – уперед за орденами. Навіть більше, такі маршрути з інфраструктурами розроблені не лише для гірського туризму, а й для любителів вело-, водного чи пішохідного відпочинку. Я вже не кажу про екстремальні види спорту й подорожей – це особливий світ, який має свою структуру.
Сьогодні мені хотілося звернути увагу на те, що бюджетний відпочинок на природі – цілком органічний для країн ЄС. І це не лише досвід Німеччини: там я з цим зіткнулася вперше, але потім подібні речі бачила в Італії, Швеції, Польщі та Литві. Європейці, крім готелів та міст, обирають також природу й намети. І це відпочинок не лише для молоді, а й для родин із дітьми, і для старших людей. Він не становить чогось екстраординарного чи екстравагантного. В Україні ревно взялися за зелений туризм; але, можливо, варто також подумати про кемпінги «з людським обличчям», адже похід – це не взяти побільше й віднести подалі, це гартування характеру і спілкування з природою. І не обов’язково при цьому страждати від антисанітарії.
Тетяна Дзядевич,
«Католицький Вісник» № 12/ 2015
фінансово.
Щиро дякуємо!
