Введення Церкви у стан місії вимагає від нас відтворення єдності. Євангелізація полягає не в прозелітизмі, а в привабленні своїм свідченням тих, хто далеко. Про це Папа Франциск говорив учора під час урочистої Меси в Кіто. Літургія була відслужена в намірі євангелізації народів. У ній узяло участь 1,5 млн. еквадорців та гостей.
Святіший Отець послався на місце відправлення Євхаристії — Бісентенніаль парк, тобто парк Двохсотріччя. Його відкрили як пам’ятку волання іспанської Америки про незалежність. «Наше волання на цьому місці, яке нагадує про те перше волання свободи, актуалізує вигук св. Павла: біда мені, якби я не проголошував Євангелія!» — сказав Франциск. Папа нагадав, що істинна євангелізація народжується не з гучних слів чи складних технік, а з «радості Євангелія», що сповнює серце й усе життя тих, хто зустрічає Ісуса.
«Отче, вчини, щоб вони були одне, аби світ увірував! — цього Він прагнув, споглядаючи в небо. То від Ісуса походить це прохання, у контексті послання: як Ти Мене послав у світ, так і Я їх посилаю у світ. У цю мить Господь на собі самому пізнає те, що найгірше у цьому світі, який Він любить, і це неймовірно: інтриги, недовіра, зрада; але Він не ховає голову, не впадає в розпач, — говорив Папа. — Ми також щодня переконуємося, що живемо у світі, зраненому війнами і насильством. Неглибоким було би думати, що поділи й ненависть стосуються виключно міжнародних відносин або суспільних груп. Насправді вони становлять прояв того “широкого індивідуалізму”, який нас розділяє і протиставляє одне одному; проявом рани гріха в людських серцях, від наслідків якого страждає і ціле суспільство, і все створіння. Ісус висилає нас саме у цей світ, сповнений викликів, а наша відповідь полягає не в тому, щоб відводити погляд чи доводити, що ми не маємо засобів впливу або дійсність перевищує наші сили. Наша відповідь повторює волання Ісуса і приймає благодать і завдання єдності».
Франциск зауважив, що євангелізація має міць, коли ми насправді йдемо за Ісусом, відкладаючи вбік свою вигоду, мрії про головування, а вибираючи людину та її благо.
«У той час як у світі, особливо в деяких країнах, заново у різних формах виникають війни і конфлікти, ми, християни, підкреслюємо потребу визнати іншу людину, лікувати рани, будувати мости, зміцнювати зв’язки і допомагати, аби один носив тягарі іншого», — наполягав Франциск. — «Прагнення єдності закладає солодку і втішну радість євангелізування, переконаність, що маєш величезний скарб, який необхідно проголошувати, і що він укорінюється, коли його проповідують; а кожен, хто пізнав цей досвід, набуває ще більшої чутливості до потреб інших. Звідси також маємо потребу боротися за інтеграцію на всіх щаблях, уникати егоїзму, підтримувати спілкування й діалог та надихати одне одного до співпраці. Треба довіряти серцю товариша по мандрівці, без страху та недовіри. У довірі іншому є щось від мистецтва, мир як твір мистецтва… Неможливо вважати, що засяє єдність, якщо світськість викликає війни між нами, у безплідному прагненні до влади, престижу, задоволень чи економічної безпеки».
Папа підкреслив, що світ нині потребує переконливого свідчення. Один із його елементів становить єдність. «Єдність, про яку просив Ісус, це не прагнення уніфікації, а різнопланова гармонія, що приваблює», — вказав Святіший Отець.
«Незліченне багатство, відмінності, різноманітність, яка стає єдністю щоразу, коли ми пам’ятаємо про той Великий Четвер, захищає нас від спокуси диктатури, ідеології чи сектантства. Крім того, єдність — це не умова, скроєна на нашу мірку, в якій ми ставимо вимоги, вибираємо одних і виключаємо інших, — говорив Папа. — Ісус молився, аби ми стали частиною великої родини, в якій Бог є нашим Отцем, а ми всі — братами. Це полягає не в тому, що ми маємо одні й ті ж самі вподобання, ті самі неспокої або ті самі здібності. Ми брати, оскільки з любові Бог нас створив і призначив, із власної ініціативи, щоб ми були Його дітьми. Стати частиною божественного “ми” — ось спасіння, яке Бог звершує, а Церква радісно проголошує».
За матеріалами: Radio Watykańskie
Фото: Catholic News Service