Існує думка, що чисте серце мають лише діти. З іншого боку, прийнято вважати, що такого «привілею» можуть удостоїтися тільки святі й містики, які мали честь побачити Христа. А як же нам, простим християнам? Чи можливо мати чисте серце і якою ціною? Про ці та інші загадки нашого серця розповість для «КВ» домініканець отець Андрій Камінський.
Саме серце вміщає в собі три людські якості: розум, почуття й волю. Але відомо, що після первородного гріха розум, почуття та воля людини втратили свою райську досконалість. І як наслідок – серце постійно перебуває у спокусах, хибних думках, приймає неправильні рішення тощо.
То чи можливо повернути собі «рай» чистого серця?
Що це таке – «чисте серце»?
Ми почуваємося слабкими і грішними, і тому нам здається, що це майже неможливо, особливо коли маємо перед очима приклад Отців пустелі. Одним із понять щодо чистого серця є термін απαθεια (apatheia), що дослівно перекладається як «безпристрасність». Проте якби ми зупинилися на трактуванні цього слова, то могли би припуститися великої помилки. Бо мова не про те, щоби позбутися емоцій, а про опанування цих емоцій. Емоції, погані думки чи спокуси з’являються в нас усе одно – чи ми цього хочемо, чи ні. Але «безпристрасна» щодо них людина залишається вільною. Для Евагрія Понтійського, Отця пустелі з IV століття, apatheia не означала негативного стану байдужості чи нечутливості, коли ми вже не відчуваємо спокуси. Це позитивний стан внутрішньої єдності як наслідок свободи стосовно спокуси, – і це приводить до того, що ми вже просто не піддаємося її маніпуляції. Тобто в дусі Отців пустелі людина «чистого серця» – це людина цілком вільна духовно, у якої гармонійно співпрацюють воля, розум та емоції. І тут ми доходимо до поняття біблійного «серця», яке означає осередок людського хотіння, мислення і відчування. Такий стан внутрішнього миру можна досягти, як нас навчають майстри духовного життя, шляхом великого аскетизму й духовної боротьби, а мету цього процесу становить вироблення постави «сторожі серця», або, інакше кажучи, «сходження розуму в серце». Ідеться про таку здатність, коли людина вміє дуже швидко розпізнати спокусу і сказати їй: «Стоп!» Цього можна досягти, коли аскетизм людини стає відповіддю любов’ю на палку любов Бога. Святий Єфрем ілюструє це в такий спосіб: «Коли суп гарячий, мухи не падають у нього. Подібно і з серцем: коли воно палає любов’ю до Бога, то спалює всіляку підступну думку, перш ніж вона наблизиться».
І виявляється, що всі ці мудрі слова, які описують «чистоту серця» у житті, можуть виявитися найпростішими до виконання. Бо найважливіше завжди просте. Воно складне лише в описанні. Найважливішим і вирішальним є палка любов до Бога, як це констатував святий Єфрем.
Чи можливо очистити своє серце якимось чином?
У Псалмі 24, віршах 3-4 ми читаємо: «Хто на гору Господню зійде і хто буде стояти на його святому місці? Той, чиї безвинні руки й чисте серце; хто не пильнує розумом своїм пустого і не присягає криво». Коли я читаю ці слова, то маю перед очима приклад кількох осіб, яких зустрів у своєму житті. Є між ними старенька жінка, з якою я познайомився за часів «перестройки» біля Києва. Один чоловік, якого вважали інтелектуалом, невіруючий, а може, тільки духовно загублений, спитав її, чому вона ходить до церкви. На це бабця з простотою й непідробною щирістю відповіла: «Бо це ж очевидно: Бог є. І я хочу Його прославляти». Відчувалося, що ці її слова мають силу і випливають із серця, очищеного через конфронтацію з атеїстичною пропагандою. Чоловік, вражений її відповіддю, протягом декількох тижнів безперервно говорив про цю бабусю як про щось дивовижне. Її чисте серце його вразило.
Другий приклад – про юну шістнадцятирічну паралізовану дівчину на візку, яку я зустрів у Познані 1984 р. одразу після мого рукоположення. Дівчина належала до спільноти хворих осіб, де я був капеланом. Я бачив її, може, два рази, а третій раз був уже на її похороні. Було дуже багато молоді; її біла труна і мир на обличчі залишилися назавжди в моєму серці. Ті, хто її знав, говорили, що була ця дівчина повна миру, який притягував до неї людей. Студенти, які допомагали в спільноті людям з особливими потребами, намагалися відвідати її хоча би на п’ять хвилин перед заняттями, щоби просто побути з нею. Вона ніколи ні про що не просила, але якщо хтось її відвозив до парку або на луку, повну квітів, то була безмірно вдячна – немовби отримала дорогоцінний подарунок. Один із моїх знайомих колись спитав її: «Ти не жалкуєш, що захворіла і живеш тепер на візку?» Дівчина всміхнулася й зі внутрішньою щирістю відповіла: «А чи я мала би стільки приятелів?» Страждання очистило її, а може, навіть випалило з її серця будь-який егоїзм. Дівчина вміла помітити найменший жест доброзичливості – і була вдячна Богові та людям.
Так, нелегко бути людиною з чистим серцем, щоби Бог міг об’явитися людині, міг побачити в цьому чистому серці, як у дзеркалі, себе – свою любов. Життєві дороги людей чистого серця різні, але вони завжди вірні Богові. Бог був для них у житті «точкою відліку», попри те, що вони про це не говорили. Бог був у них, був їхньою тихою таємницею. Завдяки цьому їхні емоції перестали бути хиткими та розгнузданими; ці люди спромоглися достатньою мірою підкорятися розумові та волі, щоби спільно плодоносити повнотою людяності. Можна сказати, що вони були нормальні. Не кастровані емоційно. Уміли радіти з тими, хто радіє, і плакати з тими, що плачуть.
«Хто на гору Господню зійде і хто буде стояти на його святому місці? Той, чиї безвинні руки й чисте серце; хто не пильнує розумом своїм пустого і не присягає криво».
Ось добра новина: можна бути людиною чистого серця, але це завжди пов’язано з працею над собою, аби очиститися від наслідків кожного гріха. На шляху очищення важливою є вірність, щоби не відмовитися, коли все піде не так, як нам хочеться. Бог терпляче навчає нас через щоденні події, що таке любити. Допомагає нам, щоби ми внутрішньо були одне, внутрішньо вміли правильно впорядкувати розум, волю та емоції, об’єднатися з Ним – найбільшим благом людини.
«Католицький Вісник», № 13/2015
фінансово.
Щиро дякуємо!
