Втрата — це завжди боляче. Вона породжує горе та образу. Спонукає людину до відновлення. Приводить також до роздумів. Особливо про те, чи насправді це втрата.
Єпископи Іспанії та Франції з дієцезій, якими проходять паломницькі маршрути до храму святого Якова у Сантьяго-де-Компостела, виступили зі спільним листом під заголовком: «Дорога святого Якова — пошук та зустріч». Причиною цієї публікації стали тривожні новини, що 70% тих, хто йде паломницькими стежками до однієї з найстаріших святинь Європи, не керуються релігійними мотивами.
Серед прочан давно поширився термін для визначення цього паломництва — Каміно, Ель Каміно (від іспанського camino – «шлях, дорога»). Каміно стало масовим явищем. В усьому світі мільйони людей, також і молоді, йдуть слідами паломників. Про «Дорогу» з’являється безліч історій та відео, адже ця тема користується популярністю. Проблему, однак, знаходимо у причинах, через які люди вирушають у цю Дорогу. Вони різні, але часто їм бракує релігійного елементу, мотивації, що випливає з віри.
Пілігрим прагне знайти тишу, відповідь на найважливіші питання про сенс людського життя, хоче познайомитися з людьми, перед якими зможе без будь-яких конкретних зобов’язань відкритися і які ділитимуться також своїми історіями.
Французький єпископ Марк Байон скаржиться, що багато світських спільнот і туристичних компаній «присвоїли собі» Каміно, крок за кроком, позбавляючи Дорогу духовного виміру. «Але ж від часів Середньовіччя це паломництво визначало Європу через передання цінностей Євангелія», — додає він з ностальгією.
Напевно, не один спокушується сказати коротко: «Було, та загуло». Може хтось вважає, що блукання дорогою до Сантьяго-де-Компостела на сьогоднішній день це насамперед частина європейської культурної спадщини, яка стала частиною цивілізаційних досягнень. Що це просто наш, християнський, церковний, католицький внесок, як-от університети, лікарні, храми, мистецтво тощо.
Протягом років деякі ЗМІ з більш-менш удаваним подивом публікують у серпні цікавинки про появу в одному з британських магазинах товарів та атрибутів, які багато хто пов’язує з Різдвом. Це свято являє собою особливо різкий приклад присвоєння собі світом християнських символів, знаків, що постають із віри. Це також стосується і постаті святого Миколая. Ідеться навіть про особливу атмосферу святкування Різдва, яка протягом століть поширювалася, власне, завдяки віруючим. Усе це стало жертвою комерції. Стало жорстоко світським, бо виявилося, що на цьому добре можна заробити.
Ці ситуації можуть призвести до розчарування серед віруючих, і зрозумілими будуть спроби захистити те, що вкорінене у релігії, від агресії та світського натиску. Але наскільки успішне те, що християнин, католик захищається?
«Замість того, щоб ображатися на язичників, які святкують ваші свята по-своєму, варто показати їм, як живуть релігійні люди», — почулося колись у розмові. «Замість того, щоб захищати ялинку на головній площі міста або в школі, демонструйте глибокий зміст святкування Різдва так, як ви переживаєте його».
Здається, що іспанські та французькі єпископи, які помітили радикальну секуляризацію на маршрутах до Сантьяго-де-Компостела, думають так само. Вони вказують своїм парафіянам, що у «моді» на паломництво вірні повинні бачити можливість для євангелізації.
Дорога святого Якова може й надалі бути шляхом «до віри». Немає жодного сенсу панікувати, що ми щось втратили як християни і як Церква. Радше ми дістали ще одну можливість проголошувати Ісуса Христа. Звісно, якщо ми будемо це робити, а не сподіватися, що «релігійні туристи» якось там самі навернуться.
За матеріалами: deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
