Роздуми до Слова Божого на понеділок XXIX звичайного тижня, рік І
Події, про які говориться в сьогоднішньому Євангелії, трапляються також і в наші дні: людина може вважати себе віручою в Ісуса Христа, слухати Його повчання, молитися, проте не вважає чимось суперечним кривдити свого брата, забираючи його частину спадщини. Скривджений, розуміючи, що Господь є добрий і справедливий, звертається до Нього з проханням стати на захист його «справедливих» інтересів.
Нас, можливо як і скривдженого, може здивувати така неочікувана відповідь: Ісус не тільки не захищає Його, але своїм повчанням натякає на те, що не тільки його брат захланний, а що і він домагається «справедливості» керуючись захланністю.
Захланність, бо це постава серця, яка не залежить від величини маєтку, але від того, що людина ототожнює маєток, гроші з істинним джерелом щастя, робить залежним своє щастя саме від статку. Надаючи в своєму серці грошам значення і місце, яке належить Богові, людина стає ідолопоклонником, можливо навіть не до кінця цього усвідомлюючи.
Внаслідок первородного гріха, людина втратила відчуття любові Бога, приналежності до Нього. Саме відчуття того, що Бог тебе любить несло в собі також відчуття захищеності і безпеки свого власного життя. Втративши любов Бога, людина позбавилась також відчуття безпеки, яке тепер намагається несвідомо знайти в чомусь, що може здаватися таким, що забезпечує нас і наше щастя. Як говорить відоме прислів’я: «Гроші все можуть вирішити».
Покладання надії на гроші, на матеріальне, замість надії на Бога, є небезпечним для вічного життя людини, як це показано в притчі, що її Ісус розповів після розмови з скривдженим. Багач, покладаючи свою надію на матеріальне забезпечення, став сліпим щодо справ духовних, щодо справ вічного життя… Захланність присипляє серце людини, яке тільки в стані чування може зустріти Нареченого своєї душі.
Бути вільними від захланності зможемо лише тоді, коли зрозуміємо і відчуємо залежність від Бога, утримуючи єдність з Богом через молитву, часте добре причастя Таїнств, через служіння Ісусу в ближніх може утримати нас від духовного сну захланності, і не пропустити часу приходу Господа до нашого серця.