Сьогодні у Римі урочисто розпочинається друга частина Синоду єпископів, присвяченого сім’ї. У медіа вже більше року з’являються статті з різноманітними теоріями та домислами.
У багатьох публікаціях відчувається страх стосовно реформ доктрини, які можуть повністю змінити те, що ми розуміємо під поняттям «Католицька Церква». Натомість на чутки щодо реформ позитивно відреагували ті, хто постійно повторював, що настане час — і Церква відмовиться від традиційної позиції щодо певних справ, сформованої за два тисячоліття, задля духа сучасності. Але всі вони помиляються, не знаючи, як функціонує Церква.
По-перше, варто пам’ятати, що Церква на онтологічному рівні не є людською інституцією. Виглядає вона як структурована організація, зі своєю ієрархією та великою кількістю дієцезій на чолі з Папою. Насправді ж Церква є містичним Тілом Христа — її Головою є Спаситель, папа Йому підкоряється. Христос сам обіцяв, що сили пекла її не здолають: «На вашу ж думку, — до них каже, — хто я? Озвався Симон Петро і заявляє: “Ти — Христос, Бога живого син”. У відповідь Ісус сказав до нього: “Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний”. Тож і Я тобі заявляю, що ти — Петро (скеля), і що Я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі» (Мт 16, 15‑19).
Цей уривок із Євангелія від Матея часто використовують, аби пояснити походження влади апостола Петра та апостольське наступництво. Фрагмент говорить нам, що «не тіло і кров» відкрили Петрові — а сьогодні його наступникам та усій Церкві — істину, а Отець небесний. Святий Дух оберігає депозит, який формується на засадах віри та моральності, від імовірних помилок, яких можуть припуститися грішні люди — що й доводить історія Церкви.
Церковні ієрархи на Синоді у справах сім’ї займатимуться звичною діяльністю: розпочнуть відкритий діалог задля кращого розуміння єресей сьогодення, аби краще пояснити правду перед лицем фальсифікацій, з якими стикається Церква, євангелізуючи світ. Багато людей у світі забувають, що Церква завжди заохочувала до відкритого й відвертого діалогу; він однак, не передбачає того, що Церква схвалить усе сказане на радах чи синодах. Насправді, дуже багато єретичних ідей було запропоновано на таких зібраннях — про це свідчить історія Церкви. Пропонуємо декілька прикладів.
Арій та Нікейський собор (325 р.)
Нікейський Собор був одним з екуменічних Соборів, де формувалося вчення Церкви щодо особи Ісуса Христа та Пресвятої Трійці. «Католицька енциклопедія» подає коротке пояснення аріанства, до якого варто звернутись, аби зрозуміти дискусії, що постали на цьому Соборі:
«Використовуючи грецьку термінологію, аріанство відкидає спільну природу Бога‑Сина і Бога‑Отця (homoousios). Він не єдиносущний з Отцем, не подібний до Нього (…). Логос, який возвеличує св. Йоан, — це лише ознака, образ, прикмета божественної природи, а не окрема Особа, відмінна від іншої; а звернення “Син” можна вважати лише мовним зворотом».
Тобто Арій навчав, що Ісус Христос не є Богом, та мав свої погляди на відносини Осіб Пресвятої Трійці. Арій виступав на Нікейському Соборі, захищаючи свої погляди. Легенда каже, що св. Миколай так розлютився, аж побив його, за що святого вигнали із Собору. Після закінчення відкритої дискусії Арія, однак, оголосили єретиком. На цьому Соборі сформулювали Нікейсько-Константинопольський Символ віри, який ми проголошуємо на кожній Святій Месі неділь та урочистостей.
Історик д-р Роберт Луїс Вілкен так описує битву єресі та ортодоксії у перші століття: «Це не повчальна історія. Протагоністи цих процесів — єпископи чи монахи, імператори чи імператриці — залишаються у виграші: пізніше вони стають героями, як і їхні опоненти, а ідеї так глибоко вростають у серце кожного християнина, що згодом з’являються знову і знову…»
Справді-бо, у Церкві завжди точилися запеклі дискусії: на першому плані завжди були політичні, теологічні та економічні питання. Зараз вони тривають на очах широкої громадськості завдяки технологічному прориву та світовому феномену соціальних медіа. Слід пам’ятати також і той факт, що чимало людей у Церкві погоджувались на вигнання або ж ішли на смерть, залишаючись вірними принципам, які обстоювали.
Халкідонський Собор (451 р.) та його довготривалі висновки
Халкідонський Собор було скликано у відповідь єресь, яка говорить, що Ісус мав лише одну природу. Монофізити вірили, що божественна натура Христа «поглинула» Його людську природу. Халкідонський Собор підтвердив подвійну природу Христа в одній Особі, відому як іпостасний союз; необхідні будуть століття богословських дискусій, щоб розібратися у цьому понятті.
Монофелітська єресь, натомість, ґрунтувалася на тому, що Христос мав лише одну природу — божественну; ця ідея кидала виклик людській природі Христа. Святий Максим Ісповідник, за згоди Папи святого Мартина І, запропонував вирішення проблеми цієї єресі:
«Якщо Слово стало тілом, але не є насправді людською істотою, то як Він може працювати, втомлюватися і спати, відчувати голод і спрагу, а також усе, що властиве людині? Слово не може просто хотіти і переживати такі речі у відповідності з неземною та божественною природою, яку Він ділить із Отцем і Духом Святим… Бо якщо це бажання лише Бога, а не Людини, то або тіло стало божественним за своєю природою, або Слово змінило його природу і стало плоттю, відмовившись від своєї власної божественності; або ж плоть не освітлена розумом душі та є повністю неживою й ірраціональною».
Коли ця істина була підтримана Церквою, Папа Мартин І і св. Максим стали жертвами імперських інтриг: св. Мартин став останнім Папою-мучеником, він помер у вигнанні від голоду та зневоднення; св. Максимові відрубали праву руку й вирізали язик, а ще він опинився у засланні за проголошення і захист правди. Питання не було вирішене повністю аж до Константинопольського Собору 680‑го року.
Єресі — це постійна проблема, з якою Церква бореться впродовж усієї своєї історії. Єресі сьогодення — це ідеї, що суперечать гідності людської особистості, сексуальності й шлюбу. Церковні лідери повинні пізнати різні погляди, аби отримати чітку картину того, що діється у світі; важко натомість чути ці твердження «усередині» Церкви — це називаємо «sensus fidelium». Особи, які по‑справжньому люблять Церкву та перебувають у єдності з єпископами, так би мовити, «інстинктивно» відчувають єресь. Кажуть, що Церква не може протистояти цим єресям і боротися з ними, якщо вона ніколи не обговорюватимете того, чого вони стосуються; Церква ознайомлюється із фактами та явищами, а також вирішує, як на них реагувати. Це спроба розпізнавати знаки часу, історичного періоду, у який нам доводиться жити, а не заклик іти в ногу з цією епохою; Церква таким чином намагається заглибитись у вчення, яке Христос дав нам, і віримо, що Святий Дух убереже нас від помилок. Так у Церкві неможливо повторно укласти Таїнство Подружжя, якщо попередній шлюб є дійсним; Церква не визнаватиме одностатевих шлюбів, а також не змінить свого ставлення до контрацепції. Хвилювання з цього приводу — це марна трата часу, оскільки ми забуваємо, чим є Церква і Хто оберігає її від помилок.
От‑от розпочнеться майже безкінечний потік інформації щодо Синоду; слід, однак, пам’ятати: доктрина не може змінитися. Правда походить від Бога і охороняється Духом Святим. Вважати, що це зміниться, — означає зневажати те, що ми шануємо і визнаємо, у що віримо як вірні Католицької Церкви. Не варто впадати у відчай та дозволяти себе переконати, нібито Церква змінить вчення стосовно моралі — цього не станеться. Дуже важливо також, щоб католики припинили шукати інформацію про Церкву у світських джерелах, адже переважна частина ЗМІ не може забезпечити нас правдивою інформацією про Церкву, бо не має її онтологічного розуміння. Ми покликані передусім молитися за Церкву та її ієрархів, вірити у Христові обітниці й читати історію Церкви для кращого розуміння того, що відбувається сьогодні. Довірмося Пресвятій Трійці та Христовій Церкві!
За матеріалами: Catholic Exchange
Переклад: Ірина Ролінська, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
