Питання: Що робити, якщо під час сповіді забув визнати гріх?
Відповідають отець Леонард Бєлєцкі та отець Францішек Ходковскі — францисканці, що мешкають у Познані (Польща).
Отець Леонард: Наша сьогоднішня тема пов’язана з практикою Таїнства Покаяння. Я не знаю, розмовляли ми на цю тему чи ні, але йдеться про визнання своїх гріхів під час сповіді. У момент, коли людина вже після сповіді раптом згадує: «Ой, я чогось не сказав, я забув про щось», ключовим є слово «забув», а не свідомо приховав. Відомо, що коли ми свідомо приховуємо важкий гріх, — сповідь вважається недійсною. Але може трапитися, що хтось після сповіді хотів щось визнати або взагалі не усвідомлював скоєння якогось гріха. Особа раптом замислюється: «Це ж я, напевно, мав сказати…» В такому випадку сповідь вважається дійсною, адже визнання гріхів було щирим, справжнім, людина відчула жаль за скоєні гріхи. Сповідь є дійсною — не потрібно одразу повертатися та говорити: «Отче, я забув про те й про те…»
Отець Францішек: Але якщо йдеться про якийсь тяжкий гріх, його необхідно визнати…
Отець Леонард: Звісно, такий гріх треба визнати. Але що як людина забула — через стрес, наприклад…
Отець Францішек: Якщо людина справді згадала після сповіді…
Отець Леонард: …то на наступній сповіді мусить про це сказати.
Отець Францішек: Якщо я щось забув, то це не означає, що все минулося і нема за що переживати. Якщо людина забула тяжкий гріх з приводу стресу чи якихось інших емоцій — часом так трапляється, — його обов’язково треба визнати.
Отець Леонард: Ідеться про те, чи сповідь є дійсною, адже у цьому разілюдський фактор надзвичайно важливий. Адже іноді ми маємо стрес, коли, наприклад, хтось довго не сповідався й трохи боїться. В цій ситуації людина намагається зробити іспит сумління, забуваючи про щось сказати. Хоча, насправді, важко забути про тяжкий гріх.
Отець Францішек: Хіба що, хтось не має свідомості скоєного гріха… Я залюбки ставлю [під час сповіді] питання — особливо, коли хтось справді довго не приступав до цього Таїнства:
— Чи ти кожну неділю був у храмі?
— Ні.
— А скільки разів тебе не було?
— Ну, десь половину…
— Чому ж ти про це не згадав?
— Бо я забув.
На мою думку, це взагалі неправильне приготування до Таїнства примирення, якщо людина не згадує про такі важливі справи — бо каже, що забула.
Отець Леонард: Цей аспект стосується того, хто бажає щиро посповідатися: говорить про всі гріхи та виражає щире каяття; прагне повністю очиститися та розпочати нове життя. А потім (через півгодини після сповіді) згадує, що про щось забув.
Проте необхідно пам’ятати, що коли ви будете розвивати своє сумління, на певному життєвому етапі те, що раніше для вас не було гріхом ( чи просто проблемою), за кілька років може вам перешкоджати: тоді проявляються певні «нюанси» гріха, проявляються його жахливі сторони. Ви почнете помічати наслідки цього гріха у вашому житті. Можливо, тоді на згадку прийдуть також й інші гріхи з минулого, які раніше не видавалися важкими. Світло Христа настільки яскраво освітить душу, що людина замислиться: «Чи я зробив те, що слід? А чого я не зробив?» Тоді треба пам’ятати, що на «минулому рівні» я міг цього не зауважити та не усвідомлювати. Але теж не може бути так, що ми почнемо згадувати недоліки тих дійсних сповідей, коли гріхи вже були відпущені. Якщо все ж це людині допікає, то для заспокоєння сумління можна відбути так звану «генеральну» сповідь. Та до минулих недоліків не варто повертатися, щоб не загубитися в непотрібних дрібницях та сумнівах, чи котрась із минулих сповідей була дійсною.
Отець Францішек: Тому важливим є відповідальний іспит сумління. Питання для іспиту сумління є в молитовниках, їх можна знайти в інтернеті, широко розповсюджені дитячі версії, варіанти для молоді, для старших осіб і для подружжя; є навіть окремий іспит сумління для духовенства. Варто собі придбати такий примірничок, мати його завжди під рукою та час від часу заглядати до нього. Адже з часом виявляється, що ми маємо хибне або розмите відчуття гріха: те, що об’єктивно є гріхом, суб’єктивно ми не розцінюємо, як гріх — бо нам так здається. Нам нічого не повинно здаватися: не ми вирішуємо, що є гріхом, а що — ні. Нам слід перевіряти своє серце в своєрідному дзеркалі, яким є вчення Церкви.
Отець Леонард: …та Євангеліє. Ми враховуємо людський фактор, говорячи у формулі сповіді: «Більше гріхів не пам’ятаю, за всі гріхи жалію». Ці слова показують, що ми про щось можемо забути. Але забути — це одне, а свідомо приховати важкий гріх — це вже зовсім інше — навіть через сором: «Я цього не скажу, бо мені соромно. Священик цього й так не зрозуміє, недочує або ж спеціально скажу так, щоби він зрозумів інакше».
Отець Францішек: «Або ж почекаю, коли орган буде голосно грати, тоді священик точно не зрозуміє, про що я говорю». Якщо хтось «викручується» таким чином, його сповідь не є щирою. Мені трапляються інколи такі ситуації: перед Святою Месою черга до сповіді невелика, натомість, коли дзвонять дзвоники на початок Служби, починається штурм сповідальниці. Але ж тоді і мікрофони, і голосно, і орган, і співи — все це реально заважає. Церква радить, щоби не слухати сповідей під час Святої Меси, щоб не вділяти цього Таїнства [під час Євхаристії]. Якщо люди приходять на Месу, вони повинні брати участь у Месі. Якщо ж хтось бажає посповідатися, може це зробити перед Службою Божою. Це заохочення стосується також і священників: їм також слід про це пам’ятати.
За матеріалами: Deon.pl
Переклад: Мирослава Сиваківська, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
