Все, що ми про неї знаєте, це згадка в Євангелії від св. Луки, розміром у три вірші.
Про Анну згадується у розповіді про те, як батьки Ісуса через 40 днів після Його народження принесли Дитя, згідно з юдейським релігійним законом, до Храму в Єрусалимі, аби його «очистити» (бо народження дитини становить причину ритуальної нечистоти жінки, Діви Марії також). Ну і щоб пожертвувати малюка Всевишньому, тобто віддати під Його опіку, визнаючи, що дитина походить від Бога.
До батьків Ісуса насамперед «приклеюється» старець Симеон, який головно каже, що ціле життя чекав на Месію і нарешті Його побачив, отож тепер може спокійно чекати на те, щоб «розлогінитися» з цього світу. Також він виголошує своє малоприємне пророцтво на адресу Марії (про те, що завдяки Її дитині багато хто впаде і багато повстануть, а Її власну душу проб’є меч болю). Отоді на сцені з’являється наша Анна, про яку Лука говорить тільки те, що вона була дуже стара (ну, милим ти не був, Луко). Вона була вдова, не полишала храму, а коли батьки Ісуса складали свою жертву, саме прийшла до цього храму — і тут постає питання, як вона могла туди прийти, якщо вона храму не полишала; втім, важливо, що вона стала прославляти Бога і говорила про Нього «всім, хто чекав на визволення Єрусалима».
Ну добре; і що з того? Вона прийшла до храму, то про що мала говорити — про пляцки? Однак суть справи полягала в тому, що коли вислухати сказане обома старими, то стає видно: Анна доповнює міні-лекцію Симеона. Він каже: прийшов Месія, світло для поган, цілий світ урятований. Анна додає до цього важливе тло: згадує про місто, в якому вони обоє живуть і яке водночас є символом цілого народу. Вона побачила в малому карапузику Когось, хто приходить із вражаючою звісткою. Люди, йде нове! Революція! Поворот на 180 градусів! Єрусалим перестане бути в’язницею, а почне бути — згідно з тим, що заповідав ну хоч би пророк Ісая — раєм для людей, врятованих любов’ю і турботою Бога з епічних розмірів вигрібної ями, в яку вони звалилися…
Ізраїль начекався на сповнення цієї обітниці. Ісая, який заповідав прихід Месії, жив аж за 700 років до Христа. Начекалася на Нього кожна конкретна людина. Лука пише, що Анна мала 84 роки, а заміжня була 7, після чого чоловік помер, а отже — припускаючи, що заміж вона вийшла років у 14, як це тоді було у звичаях, — вона була вдовою протягом 63 років, точно три чверті свого життя. Удови, загалом беручи, у тій культурі мали кепські життєві перспективи, їх зараховували до найнижчого суспільного класу разом з іноземцями та сиротами (бо вони вже не були спроможні збільшити чисельність народу Ізраїля, а багатодітність і статки були знаком, що Бог над кимось чуває і благословить йому). Тому в Писанні ми знаходимо стільки закликів, аби саме цих людей оточувати опікою. Анна, отже, легкого життя не мала, однак зважилася не вступати у наступний зв’язок, а тільки жила при храмі, молилася й постила.
Це одна з тих біблійних постатей, які показують, що в житті з людьми і Богом ніяке інше вміння не настільки цінне, як талант до чекання. Біблісти порівнюють Анну з «пророчицями» Старого Завіту, наприклад, Юдитою чи Деборою. Для мене ж Анна це радше подруга Авраама. Бездітного дядька, якому Бог об’явився, коли той уже мав 75 літ, обіцяв йому сина і спадкоємця (а це для когось, чий доробок цілого життя мав успадкувати якийсь чужоземець, було всім), але обітницю виконав допіру на чверть століття пізніше. Коли всі вже втратили надію, а реакцією на Божу обітницю, час від часу поновлювану, вже був радше пустий сміх.
Невідомо, чи Анна з храму знала, скільки спільного її життя має з долею дівчини, що стояла перед нею. Марія менше року тому почула ангела, який заповідав, що Бог переверне Її життя догори ногами. Він не покинув Її, ну бо як би міг покинути Матір свого Сина; але напевно не творив якихось невпинних чудес, не множив об’явлень із запевненнями, що все посувається добре. Марія мусила пройти через 30 років чекання і ставлення собі питань, а що ж буде з Її Сином. Вона була при Його жорстокому покаранні, де Її також не підтримували об’явлення і не втішали ангели небесні. Як ніхто інший, Вона спроможна зрозуміти тих, хто ціле життя чекає на голос, вказівку, і не бачить того, що бачить Вона: що близенько біля себе мають усе потрібне — Бога, який став людиною.
Досвід Анни й Симеона — це досвід цілого життя Марії, «спресований у таблетку». Однак та пара вислала у світ ще одне повідомлення: про Бога мають розповідати світові і чоловіки, й жінки. Довгі роки офіційний підхід Церкви до жінок будувався на нещасному реченні св. Павла, який сказонув, що жінка у Церкві мусить мовчати, тоді як Ісус нічого подібного не проголошував. Розповіді з упертістю, гідною кращої справи, що місія жінок це родити дітей і пильнувати хатнє вогнище, — це архаїчний культурний код, а не Євангеліє. Жінки у Церкві мають проповідувати, читати, керувати (зі щаблем Римської курії включно). Священство треба залишити священикам, але брати відповідальність за щось більше, ніж пилосос настоятеля (фраза не моя). В інших частинах світу жінки провадять парафії, бо священик має багато суто священицької праці; виконують високі функції в курії, причому не виключно в ситуації, коли священиків просто бракує.
Це насправді не так, що Бог покликав чоловіків до дій, а жінок — до буття об’єктом цих дій, а чоловік буде їх збагачувати насінням правди і мудрості. Роблення спрощених висновків щодо еклезіології з механіки розмноження людини провадить на манівці. Анна і Симеон просто нагадують, що місце жінки — не виключно в церковних лавках, а чоловіка — не виключно на амвоні. Всі жінки, що з лавок вийшли, і всі чоловіки, які мали відвагу зійти з амвону (ну хоч би для того, щоб увімкнути пилосос власноруч), можуть мати в Анні пророчиці покровительку. Я собі уявляю, як Ісус після своєї смерті, зійшовши у відхлань і проголошуючи Добру Новину — що вже час вийти маршем до Неба, — чуло привітався з нею, із Симеоном, і з пастушками. З людьми, які довели, що зовсім не наймудріші найчастіше стають найбільш спостережливими.
Шимон Головня , Wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
