Одна з найбільш стійких «прогресивних» тенденцій останнім часом голосно тріумфує. Це сексуальна революція, яка досягла свого піку в 1960-1970 роки, зі зміненим сенсом шлюбу, поширенням абортів, а також сексуальною розкутістю та популяризацією.
Цей тріумф проявляється двояко. По-перше, він розвивається та злісно ізолює всіх тих, хто з ним не згоден. По-друге, багато речей, за які ліві політичні сили не раз виступали тому, що вони просто необхідні, хоча це є трагічним злом, тепер відкрито визнаються чудом свободи.
Візьміть, наприклад, розлучення. Свого часу розумні люди погоджувалися, що розлучення, в найкращому разі, це невдача. Щось десь, очевидно, пішло не так, незалежно від того, чи один із подружжя був винен, чи обидва. Філософ Петер Кріфт одного разу назвав розлучення «вбивством однієї плоті». У тих випадках, де є діти, результати нищівні, адже мати й батько, як сім’я, становлять весь світ дитини. І коли цей світ руйнується, то соціальні наслідки досить суттєві. Чи було колись розлучення необхідним час від часу, особливо у випадках невірності чи образливого ставлення? Так. Але це вважалося трагічним.
А тепер дедалі більше так звані прогресивні коментатори схвалюють розлучення як щось добре: не тільки як гарантію від зловживання, занедбаності й перелюбу, а як легкий спосіб позбутися непорозумінь. Сама легкість, із якою хтось може отримати розлучення, — світський варіант ісламської фрази: «Я з тобою розлучуся», яку повторюють тричі; це створює нестійкість шлюбу і бездумний підхід до нього.
Але коментатори, такі як Ден Севідж, постійно рекламують ідею, що нічого страшного, коли шлюб зруйнувався. Шлюб може тривати протягом короткого проміжку часу, а потім мама і тато можуть його розірвати, і знову почати шукати нових партнерів, а їхні діти тим часом збирають уламки розбитого світу. Не дивно, що деякі ювелірні магазини, наприклад у Лос-Анджелесі, пропонують обручки в оренду.
Те ж саме з абортом. Ніщо в моїй голові так не символізує трагічну невдачу з боку Церкви, суспільства, матері й батька, як крихітна мертва людина. Активісти аборту вимагали його легалізації на підставі того, що аборт повинен бути безпечним, правовим, нечастим, адже це трагічне, але неминуче зло, і що за деяких страхітливих обставин його потрібно дозволити. Тепер аборт відкрито схвалюють як ключ до соціального визволення, об’єктивного блага, за яке не потрібно вибачатися. Навіть коли активісти абортів переглянули фотографії голодних дітей в Африці, їхня перша реакція була шокуюча: «Аборти. Ці діти потребують абортів».
Тепер ще й евтаназія. По-перше, тут сурмлять про необхідність такої практики на останніх стадіях для тих, хто страждає від невиліковних хвороб. «Смерть із гідністю», так це називали і наполягали на тому, щоб використовувати евтаназію тільки на останніх місяцях життя. Зараз це стало звичайним «підтримуваним самогубством», адже її застосовують на людях із психічними захворюваннями, сліпотою, і навіть літніх людях, які просто вирішили, що життя, яким їх благословив Бог, для них надто довге. Бельгія і Нідерланди прагнуть запровадити законне вбивство новонароджених, інвалідів та літніх людей. «Вимушена евтаназія» є новою безглуздою фразою, що дозволяє нам тихо вбивати людей. Кількість убитих збільшується, але така природа прогресу.
Тепер тріумф лівих відчувається на кожному соціальному рівні, а саме там, де є слабкі й вразливі: діти, літні люди, інваліди — тобто всі ті, хто страждає найбільше, хоча це так легко ігнорується.
Я хотів би поставити просте запитання моїм «лівим» друзям: Яке суспільство краще, безпечніше і більш солідарне? Те, в якому розлучення не заохочується і відбувається досить рідко, де відчувається любов і визнається цінність народжених дітей з боку біологічних чи прийомних батьків, де наша увага фокусується на кращих програмах для літніх людей та інвалідів? Чи те суспільство, в якому модним є розлучення, аборти й самогубство? Завжди існують контраргументи, але після деяких роздумів усі зійдуться на думці, що один варіант нескінченно кращий і безпечніший. І тоді постає запитання: то чому ви не боретеся за те краще суспільство?
Джонатон ван Марен, Католицький оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
