Приведи до Неба всі душі

Роздуми над Божим Словом на середу XXХ звичайного тижня, рік І

«Того часу проходив Ісус містами й селами, і навчав, прямуючи в Єрусалим. Сказав Йому хтось: “Господи, чи мало є тих, які спасаються?”» (пор. Лк 13, 22-23)

Запитання, що пролунало у словах сьогоднішнього уривка з Євангелія, нагадує наскільки суперечливими є слова, якими ми молимось, можливо часто: «Приведи до Неба ВСІ душі». З яким переконанням та щирістю я це промовляю?

Довкола мене багато людей: людські течії струмують вулицями міст, багато людей у засобах транспорту. Мільйони, мільярди облич тих, кого я не знаю зараз, і земного життя не вистачить, аби з ними познайомитись… Тут — ні, а у Вічності? Чи хочу я бути з ними на Небесах? З гарними, симпатичними, видатними — напевно так… А як саме я дивлюся на тих, чиї гріхи бачу: чи справді як на своїх майбутніх спільників у Небесному Царстві? І що роблю, коли констатую, що багато хто не ходить дорогою спасіння, яку пропонує Христос?

Запитань багато і вони не просто прояв людської цікавості. Ці запитання — нагода розширювати своє серце так, щоб у ньому було щораз більше місця для Христа-Спасителя. Моє християнське буття — наче плацдарм для Нього, щоб Він міг рятувати для Вічності в Домі Отця «всі душі».