Україна в 1932-1933 роках пережила страшну трагедію — Голодомор, який забрав мільйони людських життів.
Комуністичний режим намагався не тільки приховати правду про Голодомор в Україні, але й назавжди знищити навіть крихти пам’яті про цей злочин. Небезпечним було не тільки писати про це в пресі, листах до партійних «вождів» або ж родичів за кордон, а й навіть згадувати в приватних щоденниках. Будь-який необережний запис міг зруйнувати життя, вилитися в десятиліття таборів ҐУЛАҐу. Однак, попри всі небезпеки, у найважчі часи знаходилися люди, які, відчуваючи свою відповідальність перед наступними поколіннями, не могли мовчати, намагалися розповісти правду.
Цьогоріч ми згадуємо Людей правди — тих, хто не боявся говорити й писати про Голодомор навіть у ті часи, коли це могло коштувати життя.
В четверту суботу листопада в Україні на підставі Указів Президента Л. Кучми № 1310/98 та Президента В. Ющенка № 431/2007 відзначається День пам’яті жертв голодоморів. Цьогоріч Президент Петро Порошенко підписав Указ «Про заходи у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів».
Щороку Український інститут національної пам’яті пропонує спеціальну тему Дня для підкреслення певного аспекту трагедії Голодомору 1932–1933 рр. Цього року такою темою є «Люди правди» — особливе вшанування пам’яті людей, які ризикуючи кар’єрою, свободою або навіть життям, зробили все, аби зберегти й поширити правдиві відомості про Голодомор. Гасло заходів 2015 р. — «Щоб світ знав».
Ґарет Джонс (1905–1935) - британський журналіст. Автор понад 20 статей на тему голоду. Він тричі побував у Радянському Союзі, востаннє — у березні 1933 р. Порушивши заборону на в’їзд іноземним журналістам до України, нелегально здійснив поїздку Харківською областю. 29‑го березня 1933 р. Ґарет скликав прес-конференцію в Берліні, на якій уперше публічно заявив про Голодомор. Прес-реліз був опублікований багатьма газетами, зокрема “NewYorkEveningPost” та “ManchesterGuardian”. Всього Джонс до 1935 р. видав декілька десятків статей на тему голоду та побаченого в голодній Україні.
«Я пройшов через безліч сіл… Скрізь чув плач: “У нас немає хліба. Ми помираємо! Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду”».
Малкольм Маґґерідж (1903–1990) — британський журналіст, автор низки статей з описом голоду в Україні та роману «Зима у Москві», виданого 1934 р. 1933 року дістався до охопленої голодом України. Завдяки його репортажам Великобританія дізналася про голод. 2008 року за вагомий особистий внесок у донесення до світової спільноти правди про геноцид Українського народу під час Голодомору 1932–1933 рр. ҐаретДжонс та Малколм Маґґерідж були нагороджені (посмертно) орденом «За заслуги» III ступеня.
«Я ніколи не посмію цього забути… Хліборобів, які в снігу навколішках жебрають шматок хліба».
Андрей Шептицький (1865–1944) — митрополит Української Греко-Католицької Церкви. 24‑го липня 1933 р. разом із вищим духовенством Церкви проголошує відозву «Україна в передсмертних судорогах». У ній він закликає християн усього світу поширювати правду про Голодомор в Україні та надавати допомогу українському народові, нищеному голодом. Пастирське послання зачитали у греко-католицьких церквах Галичини та поза її межами. Про нечуваний злочин у радянській Україні митрополит поінформував Ватикан. Наступного дня після оголошення відозви 35 українських громадських організацій та партій об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги голодуючим. Утім, радянська влада від будь-якої зовнішньої допомоги відмовлялася, приховуючи факт геноциду в Україні.
«Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому світові: може, дійде він і до убогих хатин конаючих з голоду селян».
Мілена Рудницька (1892–1976) — громадська активістка, депутат польського Сейму, автор статей на тему Голодомору. Мілена стала неофіційним послом, яка за допомогою офіційних і приватних зустрічей із представниками різних країн світу та керівників неурядових установ намагалася змінити суспільну думку та вплинути на Радянський Союз. Ці сподівання ґрунтувалися на винесенні питання про голод на розгляд Ліги Націй та допомогу Міжнародного Червоного Хреста. Рудницькій вдалося приватно провести зустріч із Головою Ради Ліги Націй — Прем’єр-міністром та міністром закордонних справ Норвегії доктором Йоганом Людвіґом Мовінкелем. Останньому було передано матеріали про голод одразу від кількох міжнародних та українських організацій.
«Великий Голод був найбільшою катастрофою, яку Україна пережила, — як щодо кількості жертв, так і щодо людських страждань».
Йоган Людвіґ Мовінкель (1870–1943) — Прем’єр-міністр Норвегії, Президент Ради Ліги Націй у 1933 р., який виніс питання Голодомору на розгляд Ради Ліги Націй. Успішний бізнесмен, прихильник економічного об’єднання європейських країн на підставі зони вільної торгівлі. Один із предтеч Європейського Союзу. Противник нацистів. 1933 року йому передали матеріали про голод одразу від кількох українських і міжнародних організацій. Такий дипломатичний хід переконав його пролобіювати українське питання. Втім, зусилля Мовінкеля не увінчалися успіхом. 29‑го вересня 1933 р. в Женеві відбулося засідання Ліги Націй за участі 14 держав. Мовінкель чотири рази брав слово, щоб переконати представників країн-учасниць у важливості допомоги жителям радянської України. Однак його заклик не був підтриманий. Постійні члени Ради Великобританія та Франція висловилися проти. Врешті-решт вирішено передати українську справу на розгляд Міжнародного Червоного Хреста, який, своєю чергою, звернувся до радянського уряду з пропозицією дати згоду на організацію міжнародної допомоги для голодуючих. На це в грудні 1933 р. з Москви надійшла відповідь, в якій було заявлено, що жодного голоду в УСРР та на Північному Кавказі немає.
«Ідеться про життя мільйонів. Тому я не міг мовчати».
Нестор Білоус (1889–1972) — колгоспний сторож із Харківщини (с. Леб’яже), свідок Голодомору, автор щоденника. Щоденник вів із 1911 року, хоча мав всього три класи церковно-парафіяльної школи. Брав участь у Першій світовій війні. Пережив голод 1921–1922 рр. і Голодомор 1932–1933 рр., жахливі реалії якого описав простою мовою. На початку серпня 1937 року Нестора заарештували, а за кілька місяців засудили до 6 років ув’язнення у ГУЛАГу за статтею 54–10 Карного кодексу УРСР — «контрреволюційна діяльність, спрямована на підрив колгоспного ладу». Білоуса визнали винним у тому, що він «неоднократно в разговорах с членами колхоза “Красный колос” проводил контрреволюционную агитацию и вел дневник, куда записывал свои контрреволюционные мысли». 30‑го липня 2008 р. Харківська обласна прокуратура переглянула справу Н. Білоуса і на підставі ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» винесла рішення про його повну реабілітацію.
«Почалася тепла погода і сходять всі посіви… Колгоспи сіють… Люди мруть з голоду».
За матеріалами: Український інститут національної пам’яті
фінансово.
Щиро дякуємо!
