Милосердя це зовсім не те ж саме, що жалощі, чи філантропія, чи солідарність. Про це говориться не раз, однак варто повторювати знову і знову, заради того, щоб ця відмінність закріпилася в людській свідомості.
Особливо важливо повторювати ці принципові моменти з огляду на те, що світ не тільки відкрито нападає на віру та Церкву, але й потиху розмиває християнські поняття своїм змістом. Саме тому поступово стає незрозуміло, чому Церква милосердна до явних грішників, і її починають звинувачувати, згубивши орієнтир християнського милосердя як любові, що шукає людину.
Нова уява милосердя
Визначення «нова уява милосердя» походить з Апостольського листа папи Йоана Павла ІІ «Novo millennio ineunte», виданого на завершення Великого Ювілею 2000 року. Під кінець цього документа Святіший Отець закликає вірних Церкви проявляти милосердя згідно з Христовим повелінням. Святий Матей у своєму Євангелії показує образ Останнього суду, коли Ісус запитає про те, чи ми були милосердні щодо Бога, який був у наших ближніх голодним, спраглим, нагим, хворим, був прибульцем чи перебував в ув’язненні.
Євангельське милосердя і надалі зобов’язує, тим більше що горизонт убогості може ширитися безконечно, якщо до старих форм додамо нові, які часто стосуються також і середовищ та людей матеріально багатих, яким, однак, загрожує розпач, що пливе з відчуття безсенсовності життя, небезпека наркоманії, покинутість у старості й хворобі, деградація або суспільна дискримінація.
«Треба, аби перед лицем цієї ситуації християнин вчився виражати свою віру в Христа, розпізнаючи прихований заклик, що його Христос керує до нас зі світу вбогості […]. Потрібна також нова уява милосердя», — написав у згаданому листі св. Йоан Павло ІІ.
До послання милосердя звернувся святий Папа у своїй черговій проповіді від 18 серпня 2002 року на краківських Блонях: «Перед лицем сучасних форм бідності, яких, я знаю, не бракує в нашім краю, потрібна нині […] уява милосердя в дусі солідарності з ближніми, завдяки якій допомога буде свідченням братньої спільності благ. Нехай цієї уяви не забракне […]. Нехай послання про Боже Милосердя завжди знайде відображення у людських ділах милосердя. Треба погляду любові, аби помітити обік себе брата».
Ми зобов’язані проголошувати Боже Милосердя ревним словом і практикою милосердя. Воно має проявитися насамперед в уяві та серці, бо ж саме те, що проходить крізь людську уяву, що в ній оселяється, має вплив на серце, мислення, позиції та вибір. Нова уява милосердя — це новий євангельський погляд на себе й тих, що нас оточують.
Заохочуючи наслідувати Господа в Його милосерді та формувати таку позицію в стосунках поміж людьми, папа Йоан Павло ІІ водночас з особливим наголосом вказував на найважливіші нинішні знаки часу, які вимагають бути поміченими і вирішеними задля блага суспільства і кожного громадянина.
Формування нової уяви милосердя — це постійне, невпинне роблення себе чутливим до матеріальних і духовних потреб ближніх і далеких, яке триває все життя. Цьому процесові формування допомагає мудрість, об’явлена у Святому Письмі, а особливо у Христовому Євангелії, а також у вченні Церкви, як і в посланні св. Сестри Фаустини, переказаному їй Христом, що викладене у її «Щоденнику».
Дуже важливий елемент нової уявим милосердя — це значення соціального вчення Церкви, яке виступає знаряддям євангелізації в будуванні спільноти рідного дому на фундаменті справедливості, милосердної любові та миру.
Важливо, аби пізнавання Божого Милосердя якнайбільше формувало наше милосердя стосовно інших. Тому ми повинні чинити в такий спосіб, аби в кожній християнській спільноті вбогі почувалися як удома. Милосердя слів, таким чином, треба неустанно підтверджувати милосердям учинків.
" Милосердя слів треба неустанно підтверджувати милосердям учинків
Труднощі у прийнятті Божого Милосердя
Зіставляючи земну реальність із милосердям Бога, ми можемо бути дуже здивовані. З одного боку, хвороби, смерті, війни, терористичні замахи, голод, повені урагани, землетруси, а з іншого боку — Бог, який нас любить, Бог милосердний, справедливий і всемогутній.
Стільки зла приписується людині, її вільній волі, але залишається ще багато чого, за що людина сама не відповідає. Поставмо собі запитання: якщо Бог існує, то чому Він терпеливий до зла у світі? Натомість коли ми заперечимо існування Бога, то втратимо фундамент свого існування, як і останній шанс утекти від розпачу. Без прийняття істини про існування Бога (особового Бога) нам важко буде знайти правильний шлях до щастя.
" Коли ми заперечимо існування Бога, то втратимо фундамент свого існування, як і останній шанс утекти від розпачу
Одне з розв’язань — прийняти Євангеліє милосердя, що наводить принципи, як саме уникати зла. Наказ євангельського милосердя і блаженство Христове у Нагірній проповіді вказують на те, що Бог поступово звершує свої плани в історії людства. Ми не можемо забувати, що Бог уже тепер, на землі, у своєму милосерді лікує нас від зла морального.
Труднощів у прийнятті ідеї Божого Милосердя можуть додавати описи з Біблії, де Бог суворий і карає. Однак потрібно пам’ятати, що те ж саме Святе Письмо говорить і про милосердя Бога, і про особисту відповідальність грішників.
Чергова трудність зроджується з учення про первородний гріх. Одна людина згрішила, а на всіх людей перейшли страждання і смерть. Проте слід зауважити, що смерть і страждання це щось природне, а Бог передбачив, що Адам і Єва через свій непослух втратять щастя раю, та водночас вказав, що людина колись осягне безсмертя тіла і повне щастя. Боже милосердя проявляється в тому, що Бог ніколи не полишає людину.
Людина, створена на образ і подобу Бога і винесена до гідності усиновленої дитини Божої, має частку у внутрішньому Божому житті на взірець Єдинородного Сина Божого, посідаючи також і в собі частку милосердя, яку треба неустанно розвивати у земному житті. Боже Милосердя об’явилося в Христі, тому й учення про милосердя має бути постійно оживлюваним Євангелієм; в іншому разі з’являється небезпека втратити християнський характер милосердя, яке може перетворитися просто на натуралістичну філантропію. Істинне християнське милосердя має походити з любові та відображати в собі всі її євангельські прикмети.
Відчуття самозадоволеності від власного стану посідання також неможливо погодити з практикою християнського милосердя, яке є могутньою силою, що єднає людей у любові. Нині милосердя втратило свій глибокий євангельський сенс і виявилося зведеним до якоїсь милостині суто матеріальної або духовної; а воно ж є служінням, повним зречень і дарів заради іншої людини, що потребує допомоги.
Часто трудністю в прийнятті ідеї Божого Милосердя є заміна його ідеєю гуманізму чи солідарності. Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі ІІ Ватиканського Собору велить вірним співпрацювати з усіма людьми, аби полегшити тяжке становище, в якому ті опинилися. «Нехай же християни охоче та цілим серцем співпрацюють у цьому, щоб будувався міжнародний порядок, у якому насправді здійснюватимуться свободи і приязне братерство стосовно всіх, і тим більше, чим більша частина світу ще терпить таку біду».
" Трудністю в прийнятті ідеї Божого Милосердя є заміна його ідеєю гуманізму чи солідарності
Сучасна людина з великим труднощами узгоджує милосердя зі справедливістю. Однак коли насправді жити Євангелієм, то не можна забути, що зарівно одне і друге походять із любові, яка шукає людину. Тому шляхом до люблячого і милосердного Бога завжди залишається любов, яка проявляється у нашому щоденному житті як милосердя.
Фрагмент із книжки «Таємниця Божого Милосердя» авторства о. Пьотра Шведи й о. Анджея Вітка.
За матеріалами: Wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
