Спадає початковий ентузіазм німців, пов’язаний із допомогою іммігрантам. Одна соціальна працівниця, яка з осені минулого року працює в центрі для біженців у Гамбургу, розповіла щоденному виданню «Die Welt» про свою працю.
— Отримавши листа зі згодою, я раділа як шалена; нарешті я змогу допомагати не тільки теоретично, але також робити щось практичне для біженців! — каже жінка.
Однак дійсність виявилася зовсім не рожевою. Ця працівниця відповідає за контакти з біженцями, має вирішувати їхні побутові проблеми, підтримувати у процесах про притулок або домовлятися з лікарями. «Тоді до мого кабінету прийшли перші біженці, яким я мала давати поради. По кількох перших візитах я помітила, що мої ідеалістичні й позитивні уявлення на їхню тему сильно відрізняються від реальності, — розповідає німкеня. — Насамперед, багато з них украй претензійні. Приходять до мене й вимагають, аби я їм тут же залагодила помешкання, прекрасний автомобіль, а найкраще, вочевидь, добру працю, ну бо ж я саме для того там сиджу, а вони саме для того туди прийшли. Коли я відмовляю і пробую їм пояснити, що так не вийде, вони часто здіймають галас і навіть стають агресивними. Недавно один афганець погрожував, що вб’є мене. Кілька сирійців і група афганців заявила, що триматимуть страйк голодування доти, аж я їм допоможу переселитися в інше місце. До моєї колеги, яка родом з африканських країв, хтось гукнув: “Заріжемо тебе!” Через це поліція приїжджає до нас по декілька разів на тиждень».
Іммігранти також бувають непунктуальні, але найгірше для цієї працівниці те, як вони ставляться до жінок. Вони не сприймають жінок всерйоз, не слухають їх, питання ставлять головно до чоловіків. Бувають і набридливі. «Свистять нам услід, кричать щось своїми мовами, чого ми з колегами переважно не розуміємо. Це дуже неприємно. Недавно я піднімалася крутими сходами. Кілька чоловіків бігли за мною тими сходами, постійно сміялися і — як підозрюю — говорили про мене і щось до мене вигукували», — жаліється жінка. Становище погіршилося протягом останніх днів, коли до тамтешнього центру долучилися переселенці з Північної Африки. «Кілька чоловіків ішли за моєю колегою на відстані метру і по черзі чіплялися до неї. Я волію цього уникати, тому всюди їжджу автомобілем», — каже ця працівниця. Вона також змінила стиль одягу: вдягається тільки в широкі спідниці та сорочки, які закривають всю верхню частину тіла. «Від чиновників усе одно не варто чекати ніякої допомоги».
Вона соціальний працівник, хоче допомагати людям і має такий фах. Але, попри все, замислюється, чи варто їй далі там працювати.
За матеріалами: Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
