Роздуми над Словом Божим на середу VII звичайного тижня, рік ІІ
Хтось, хто не належить до учнів Ісуса, в Його ім’я виганяє злих духів. Йоана, одного з Дванадцятьох і улюбленого учня Ісуса, така ситуація обурює. Чим насправді керується Йоан: турботою про добру репутацію Ісуса, щоб хтось неперевірений, посилаючись на Вчителя, не скомпрометував Його доброго імені? Чи, може, звичайною заздрістю? Хоч Євангеліє прямо не дає відповіді на це питання, — на жаль, є підстави припускати, що йдеться про друге. Адже факт діяльності «неофіційного» учня Ісуса виходить на світло денне у контексті суперечки апостолів про те, хто з них важливіший (пор. вчорашнє Євангеліє Мк 9, 30-37).
Йоан проявляє тут риси корпоративної ментальності. Світ ділиться на «своїх» та всіх інших. Або навіть ще більш радикально: на тих, хто з нами, і тих, хто проти нас. І не слід його за це надто гостро критикувати. Адже дещо подібне можна помітити і в логіці Божого Одкровення на першому його етапі: Бог формує один вибраний, святий (тобто відокремлений, бо єврейське «святий» має також і це значення) народ і складає у ньому безцінний депозит віри. Ісус же прийшов, щоб цей скарб донести до всіх без винятку і зламати бар’єри відчуження.
Клановість є серйозним злом, яке панує у нашому суспільстві і гальмує його гармонійний розвиток. Ми й надалі, попри нашу тривалу християнську традицію, розпихаємо людей по шухлядах за їхньою національністю, громадянством чи політичними вподобаннями. Гірше того — трапляється, що християни якоїсь конфесії можуть із погордою ставитися до членів іншої християнської Церкви, теж щиро віруючих людей. Ісус же помічає у кожній людині зерна добра, навіть якщо ця людина не належить до групи вибраних, навіть якщо вона силою життєвих обставин далека від віри. Може бути, що добро, яке чинить людина, колись дозволить їй відкрити Того, Хто є джерелом усякого добра. Церква, щоб не перетворитися на секту, має бути відкритою на світ і на все добре, що у ньому є.