У четвер,18 лютого, вінницька парафія Матері Божої Ангельської, якою опікуються Менші Брати Капуцини, відзначила 255-річчя освячення свого храму. А урочисту Месу з цієї нагоди очолив бр. Олександр Могильний OFMCap, котрий 9 січня нинішнього року був рукоположений у священики архиєпископом Петром Мальчуком.
Ця урочиста Служба Божа стала його приміційною Службою в цій парафії. Адже вінницький монастир, за його словами, був, хоч і не тривалим, але важливим етапом на його непростому шляху до священства. Вперше зустрівшись з капуцинами у 14-річному віці, в 17 років Олександр вже твердо вирішив стати капуцином і був прийнятий до новіціату, але через чотири роки вийшов з ордену. Через два роки, після військової служби, яку проходив у прикордонних військах, Олександр знову подав прохання про прийняття до ордену і близько року перебував у вінницькому монастирі. «Вінниця, — говорить бр. Олександр, — була для мене початком повернення».
Разом з приміціантом Месу співслужили кустодій Менших Братів Капуцинів в Україні бр. Григорій Романович OFMCap, настоятель парафії Матері Божої Ангельської бр. Костянтин Морозов OFMCap, інші священики-капуцини, а також вікарій парафії Божого Милосердя о. Браян Пол Макваєр, котрий опікується душпастирством студентів-іноземців у Вінниці.
Перед початком Служби Божої бр. Костянтин Морозов коротко розповів історію заснування монастиря і зачитав свідоцтво освячення храму, видане 8 березня 1762 року, в першу річницю цієї події: «Антоній Еразм Волович, Божою і Апостольського Престолу ласкою Єпископ Луцький і Брестський, Декан Варшавський, засвідчуємо і доводимо до відома на вічну пам’ять усіх і кожного, хто бачитиме, читатиме, або слухати читаним цей лист, що, підтримані Божою Благодаттю, в день св. Катерини Діви, який припав на 18 лютого тисяча сімсот шістдесят першого року від Народження Господа нашого Ісуса Христа, Pocztu Римського ІХ, ІІІ року Папства Святішого Отця Климентія, Божим Провидінням Папи з цим іменем ХІІІ, урочистим обрядом і при великому згромадженні людей ми освятили нещодавно для більшої слави Всемогутнього Бога заснований монастирський Костел Монахів отців Ордену Менших Св. Франциска Капуцинів, з Конвентом того ж Ордену, що знаходиться в місті Вінниці, в ім’я Пресвятої МАРІЇ de Portiunkula, і в ньому Великий Вівтар також ім’я Пресвятої МАРІЇ de Portiunkula, одночасно з костелом; менші ж Вівтарі по боках костелу, перший – в ім’я Благословенної Діви Марії і св. Анни; другий – в ім’я Св. Людовіка і Св. Єлизавети; третій – в ім’я Свв. Фелікса і Яна Непомука; четвертий – Свв. Антонія Падуанського і Роха сповідника ми освятили в неділю Страстей Господніх, яка того року випадала 8 Березня, і в них усіх умістили реліквії Свв. Ілюмінати і Юсти, Дів і Мучениць, і усім вірним Христовим, що відвідали того дня костел, відпуст одного року, а в день річниці освячення – сорок днів справжнього відпусту згідно звичайної форми Церкви уділили, а на річницю освячення ми визначили п’яту неділю після Великодня і наказали завжди її святкувати і відзначати».
«Тепер, — сказав настоятель, – ми щороку відзначатимемо річницю освячення нашого храму 18 лютого».
Проголошуючи проповідь, бр. Олександр Могильний говорив про те, що кожна історія: людства, країни чи окремої людини складається з фактів, подій, зустрічей, найважливіша з яких – це зустріч з воскреслим Христом, яка «освітлює події життя, відкриває сенс того, чого ми не розуміли і чого не приймали, і тоді кожен може дякувати за пройдений ним шлях життя, що привів до Бога. Сьогодні, дякуючи за історію храму, річницю освячення якого святкуємо, пам’ятаймо, що храм – не тільки стіни з каменя, це люди, які зустрілися з Христом в цих стінах. В цій історії були як славетні, так і трагічні моменти. Був час, коли храм був відібраний у вірних і спотворений так, що його не можна було впізнати. І навряд чи хто міг, наприклад, у 70-ті роки, припустити, що колись в ньому знову буде відправлятися Служба. Але Бог вірний, і сьогодні ми відзначаємо свято Його вірності людям».
Перед тим, як усі учасники св. Меси отримали від бр. Олександра приміційне благословення, бр. Костянтин зробив наступний «сюрприз»: запропонував помолитись складеною ним літанією до усіх святих і блаженних, чиї імена тим чи іншим чином пов’язані з храмом Матері Божої Ангельської: ті, чиї мощі закладено в підвалини храму, в чиє ім’я були освячені бічні вівтарі або чиї зображення були і нині є в храмі.
«З монастирів Братів Менших Капуцинів в Україні, — говорить бр. Григорій Романович, – оригінальних, тобто тих, що були капуцинськими від самого початку, є тільки два: у Вінниці і у Старокостянтинові. З усіх капуцинських парафій вінницька не тільки найчисленніша, але й, так би мовити, найживіша, що найбільш динамічно розвивається і найбільш відповідає тій моделі парафії, якої нині потребує Церква: парафії, яка є «спільнотою спільнот». Взагалі, коли 25 років тому капуцини повернулись в Україну, нами були намічені такі головні напрямки душпастирської праці: євангелізація і співпраця зі світськими особами усіма можливими способами. Тепер ми можемо бачити плоди і у Вінниці вони особливо помітні».
У словах отця-кустодія можна було переконатись під час урочистої трапези, яка завершила святкування і під час якої настоятель у невимушеній «домашній» атмосфері надав слово представникам різних рухів, згромаджень і спільнот світських, які є в парафії: Францисканського Ордену Світських, Францисканської молоді, Віднови у Святому Дусі, Руху Назаретанських Родин, Неокатехуменальної Дороги, спільноти міністрантів тощо. Він також анонсував святкування 270-ої річниці прибуття перших капуцинів до Вінниці, як відбудеться 21 вересня, поділився своїми планами і намірами щодо подальшої розбудови парафії і попросив усіх присутніх про молитву.
Історична довідка
Передісторія капуцинського монастиря і храма Пресвятої Діви Марії Ангельської пов’язана із сутичкою, що відбулась на початку 40-х років XVIII століття між двома польськими магнатами – Миколою Потоцьким і тодішнім вінницьким старостою Людвіком Калиновським. Останній звернувся до суду на свого кривдника і суд зобов’язав Потоцького виплатити Калиновському чимале грошове відшкодування. Не бажаючи міняти шляхетську честь на гроші, вінницький староста у порозумінні із дружиною Єлизаветою вирішив використати ці кошти на заснування монастиря у Вінниці. У 1744 р. Людвіку Калиновському довелось побувати в одному з капуцинських монастирів і його вразила євангельська убогість «менших братів». Тому він вирішив заснувати монастир саме Менших Братів Капуцинів.
14 вересня 1745 року делегат єпископа Луцького брестський канонік о. Адам Павловський заклав наріжний камінь і освятив хрест на місті будівництва майбутнього монастиря. 18 червня 1746 р. на конгрегації польської кустодії що відбулась в Кракові, до Вінниці були призначені перші капуцини: настоятель о. Францішек Султовський (1702-1754), проповідник о. Езекіїл Йохім (1716-1772) і брат Филип Свєнціцкий (1722-1775). 21 вересня того ж року вони прибули до Вінниці. Наприкінці 1760 р. будівництво монастиря було завершено, 18 лютого 1761 р. єпископ луцький Антоній Еразм Волович (1711-1770) освятив новозбудований костел в ім’я Матері Божої Ангельської.
11 лютого 1888 р. указом імператора Олександра ІІ монастир у Вінниці було ліквідовано – це був останній монастир капуцинів руської провінції. З того часу костел Матері Божої Ангельської став парафіяльним храмом, в ньому служили дієцезіальні священики. В 30-х рр. минулого століття костел був закритий радянською владою, потім – відкритий під час німецької окупації, 20 вересня 1960 р. – знову закритий.
Завдяки наполегливим вимогам вінницьких католиків під час «пєрєстройки» храм було повернуто вірним, 7 липня 1990 р. його освятив єпископ-помічник Гнезненський Єжи Домбровський. Наприкінці 1992 р. до туди повернулись Брати Менші Капуцини. Першим настоятелем відновленого монастиря став о. Станіслав Падевський.
фінансово.
Щиро дякуємо!
