Роздуми над Словом Божим на четвер V тижня Великого Посту
Один зі способів побачити, наскільки людина близько до Бога, це зробити їй комплімент. Тому що Бог живе і в нашій зачісці, і в перчику на нашому правому плечі. Сьогодні Ісус говорить про те, що Отець Його прославляє. А всі ми маємо бути Ісусами, тобто маємо бути прославленими вже тепер (Ісус вживає теперішній час). Тому наша прекрасність — як обручка на безіменному пальці: якщо будемо залишати її десь удома під ліжком, це означатиме, що хочемо зрадити Того, чия вона. Якщо будемо віддавати її, кажучи, що не можемо прийняти такого подарунка, тим самим будемо відмовлятися вийти заміж за Того, хто цей подарунок робить.
Коли Ісус говорить про те, що Авраам побачив Його день і зрадів, уявляю собі дідуся, який зривається з місця і танцює від радості. Бо по-іншому Ісусом радіти неможливо. Авраам — батько віри. Це образ нашої віри, яка, можливо, вже пережила багато. Але чи радіє наш Авраам, ледь зачувши ім’я Ісуса? Бо мій Авраам часто згадує про якісь заборони і бар’єри, гріхи та випробування, зціплює зуби, розповідає собі, як треба бути сильним, як треба вистояти в усіх випробуваннях. А він має просто зриватися з місця і починати танцювати. Бо Ісус більший за будь-які випробування, за будь-які бар’єри і заборони. Чи танцює твій Авраам?
«Воістину, воістину кажу вам: Перш ніж був Авраам, — Я є!» Можливо, в усіх наших проблемах варто просто пам’ятати цю фразу. Ісус був раніше, ніж будь-які наші проблеми чи радощі; Він перший і вищий за будь-що. Над відмовою коханих, над розбитою чашкою, над загубленим гаманцем, над балконами сусідів, над медом на краю ложечки, над пом’ятою запискою, над порошком, що закінчується, над весняними бруньками, над дрелькою на восьмому поверсі, над квитками в театр, над м’ятою зверху на запіканці, над 126 поверхом і над нашими сльозами є погляд Бога. Він завжди там був. Він завжди там буде. Тому можете знайти хоч одну причину не танцювати?
фінансово.
Щиро дякуємо!
