Священики не зобов’язані омивати ноги жінки під час Служби Божої Вечері Господньої у Великий Четвер, каже кардинал Робер Сара.
Префект Конгрегації Божественного культу та дисципліни Таїнств повідомив журналістам у Римі 26 лютого 2016 р., що кожен єпископ або священик «має сам вирішувати у згоді з власною совістю й відповідно до мети, для якої Господь заснував це свято».
Кардинал Сара дав роз’яснення щодо суперечностей, які виникли стосовно указу від 6 січня, і додав пояснювальну записку, написану секретарем Конгрегації богослужінь, архиєпископом Артуром Роше.
В указі йдеться про те, що «отці можуть вибрати невелику групу віруючих, аби представити різноманітність і єдність кожної частини народу Божого», і що «такі маленькі групи можуть складатися з чоловіків та жінок».
Кардинал Сара дав роз’яснення після того, як єпископи і священики висловили занепокоєння нововведенням, яке допускає омивання ніг жінкам під час Меси Вечері Господньої. Згідно з указом Пія ХІІ, омивати ноги жінкам можна було лише поза Месою.
2 лютого 2016 року у своєму інтерв’ю єпископ Афанасій Шнайдер (Астана, Казахстан) заявив, що, відповідно до його совісті, він може не включати жінок в обряд обмивання ніг у Великий Четвер. Єпископ Шнайдер додав: «Дякувати Богові, жоден священик або єпископ не зобов’язаний публічно омивати ноги жінкам у Страсний Четвер, бо ніякого наказу з цього приводу нема, і робити це можна добровільно».
Єзуїтський священик і засновник «Ігнатій-Прес», брат Йосип Фессіо також звернув увагу на те, що говориться про дозвіл, а його часто (і неправильно) розуміють як вимогу: «Звісно, має бути зрозуміло, що це дозвіл, а не вимога, — сказав він. — Але навіть це розуміння не вплине на те, що відбувається. Ось схожа ситуація, в якій ми вже бачимо результати: коли дозвіл було дано на те, щоб жінки прислуговували біля вівтаря. Цей дозвіл дається єпископам, а не безпосередньо священикам (тобто якщо єпископ вирішив, він може дозволити практикувати це у парафіях). З дозволу було ясно, що жоден священик не був зобов’язаний мати жінку-міністранта, навіть якщо єпископ дав дозвіл. Що з цього вийшло? Багато єпископів наполягали на тому, що регулярне допущення дівчаток як міністрантів буде обов’язковим для усього загалу. Таким чином, дозволи часто трактувалися і трактуватимуться, як накази».
«Звісно, як верховний законодавець, Папа може (теоретично) змінити закон, як саме вважатиме за потрібне, — визнав брат Фессіо. — Але прототипом є, безсумнівно, Тайна Вечеря, де Ісус омиває ноги не учням загалом і людям, вибраним випадковим чином із натовпу, а апостолам, і каже їм, що вони повинні мити ноги “один одному”. Тобто висвячені слуги повинні слідувати цьому прикладу між собою. Ми знаємо, що в ХІ столітті Папа Римський омив ноги дияконам. Але з 1955 року обряд цей став більш масовим».
«Одне можна сказати напевно, — заявив брат Фессіо. — Смирення і служіння, приклад якого дає Ісус, це обов’язок кожного християнина. Тим не менш, Ісус омив ноги 12 апостолам. Намагаючись зробити цей жест ширшим, ми втрачаємо той сенс, який вкладав у нього Ісус».
Дайан Монтанья, римський кореспондент, спеціально для Aleteia’s English edition.
За матеріалами: Католицький медіа-центр
фінансово.
Щиро дякуємо!
