Сьогодні — 32 роковини смерті о. Станіслава Щипти.
28 березня 1984 року настоятель кафедрального собору св. Софії в Житомирі відійшов до Дому Отця. Це сталося дуже несподівано. Отець Станіслав їхав на прохання про сповідь до літнього священика-емерита отця Романа Янковського. Дорогою він раптово відчув слабкість та почав хилитись на бік. Коли зляканий водій кинувся до нього, священик уже був у дорозі до неба. Виконавши в повноті своє покликання служінням Богу і людям, отець Станіслав спокійно відійшов до Господа по свою нагороду.
Житомирським парафіянам завжди буде бракувати священика, який прослужив для них майже 40 років.
Отець Станілав Щипта був моїм першим священиком, моїм першим настоятелем, моїм першим духовним наставником, який мене охрестив та миропомазав. Пізніше я прийняла з його рук Перше Причастя. Згодом у моєму серці зродилося чернече покликання і я думаю, що це завдяки ньому. Кожне слово отця дуже глибоко падало в моє серце і не тільки в моє, але дуже багато прихожан були під великим враженням його священицького життя. В ньому я бачила і відчувала дуже глибоку і духовну людину. Його ставлення під час Служби Божої, під час проповіді чи простої розмови з прихожанами — все це свідчило про те, що він має глибокий контакт з Богом.
Він був великим даром для нашого міста та нашої парафії. Він був неповторним священиком, в ньому було щось дуже глибоке, таємниче, щось носив в своєму серці, з чим ділитися не дуже поспішав. Можливо, через те, що в часи комунізму й атеїзму був ув'язнений. Провівши в тюрмі немало часу, був дуже визначений в розмові з людьми.
Протягом свого духовного життя мені довелось зустрітись з багатьма священниками, багато з яких були подібні до отця Станіслава Щипти, але таких щоб перевершували його духовність — мені не довелось зустріти. Отець Станіслав не був монахом, він був звичайним священиком, але в своїй звичайності був незвичайним.
Його незвичайність, наприклад, проявлялася в тому, що він протягом 40 років свого служіння жодного разу не дозволив собі поїхати до свого рідного краю, до Польщі, аби відвідати свою родину, яка дуже чекала на нього. Казав, що не може дозволити собі на «таку велику розкіш», та був переконаний, що немає права залишати парафію без священика. Так і не дочекавшись відвідин до свого краю, одного разу все ж приїхала до нього його рідня сестра.
Довгий період він працював один на декілька парафій та не мав жодної відпустки, жодного вільного дня. Перед великими святами сповідав по 12-14 годин на добу а навіть довше, знаючи що не можна відкинути жодної людини, яка прагне поєднатися з Богом. Щодня служив Богу і людям, свідчив своїм тихим і скромним життям, відданим Господу без решти.
У часи комунізму й атеїзму отець Щипта був переслідуваний та ув’язнений, як і багато інших священиків на той час. Влада звинуватила його в антирадянській пропаганді, а як доказ використала фрагменти проповідей, проголошених на Різдво Христове: «Не вірте, що немає Бога, це вас агітують, неправильно вчать у школах, не вірте цьому! Не дайте себе спровокувати і бережіть молодь від таких тверджень». А через цитату зі Старого Завіту про ізраїльські війни (23:25:21) його звинуватили у виправданні нападу Ізраїлю, Англії і Франції на Єгипет. Вирок оголошено в травні 1946 року: 10 років ув’язнення в Красноярському краї.
Нелюдські умови сибірської каторги не зламали священика – після звільнення він повернувся до Полісся з твердим рішенням продовжувати душпастирську працю. В середині 1956 року на прохання римо-католицької парафії м. Житомира йому дали дозвіл на відправлення Святих Мес у храмі св. Софії. Того часу він був одним з трьох католицьких священиків, що працювали в Житомирській області. Знаючи, що його можуть підслуховувати та слідкувати за ним, отець Щипта відважно і далі проголошував Слово Боже та заохочував парафіян не боятися свідчити про свою віру.
Отче Станіславе, сьогодні з перспективи часу, хочу Вам сказати, (існує спілкування святих) що Ваша праця, Ваше служіння залишило велику спадщину. Хочу Вам подякувати, Отче Станіславе, за те що Ви вклали в моє серце частину свого серця, свого незламного і проникливого духа. Ваш образ і Ваш приклад я пронесла через все своє життя. Ви завжди були поруч зі мною в моїх інколи скрутних хвилинах життя . Ваша жертва не могла не зродити нового і плідного життя, котре дало свій зріст.
Отче, думаю, що сьогодні Ви тішитеся Небом, та хіба може бути інакше? Я впевнена в тому, що Вам і сьогодні нічого не байдуже, а особливо, те що для Вас було таке дороге і близьке за життя. Будь ласка, пам’ятайте про своє чадо до кінця, аж до того часу, коли і ми дійдемо до тих небесних порогів, щоб могли разом з Вами вдивлятися і контемплювати святе Обличчя нашого Господа Ісуса Христа і насолоджуватися Його присутністю серед нас. Дякую Вам, Отче Станіславе!
фінансово.
Щиро дякуємо!
