Роздуми над Словом Божим на п’ятницю Х звичайного тижня, рік ІІ
Криваве Євангеліє… І вимогливе (це про ставлення до жінок)… Та Боже Слово — якщо воно Боже — не завжди відповідає людським стандартам, а підносить планку трошки вище, щоб ми вимагали від себе, щоб не пливли за течією. Для християн це має стати звичайною справою: ніколи не зупинятися, не заспокоюватися, не стояти на місці. Іноді це вимагає зречень: відмови від чогось навіть близького й корисного, як рука чи око. Рука — символ дії, а значить, треба відкласти вбік певні вчинки, щоб не вводити себе у спокусу. Без руки життя вже не те, але душа спасається. Це саме й око, що більше вказує на бачення, інтелектуальний вимір, де теж треба вміти зупинитися — без нього важко, але треба вміти відсунути те, що утруднює духовне життя.
Звісно, Ісус не заохочує до самоскалічення. Нам зовсім не треба відрубувати частини тіла. Але Ісус такими сильними образами говорить про важливість і нелегкість відречення. Колись це називали аскезою: обмежити себе в чомусь, щоб загартувати духа, щоби скласти Богові жертву, щоб поділитися з тим, хто має менше. Ніхто не скасовував цього необхідного духовного уроку. Нам належить застосувати його до свого конкретного життя. Бо в кожного своя «рука» чи «око», від яких потрібно відсторонитися. Що сьогодні мене віддаляє від Бога? Що треба відтяти? В чому я повинен навчитися себе обмежувати?
Господи Ісусе, Ти ставиш переді мною важкі вимоги пожертви. Але Твоя благодать допомагає нам у виконанні Твоїх настанов. Навчи мене бути відважним і ніколи не зупинятися на тому, що я вже осягнув. Дай мені неспокійне серце, яке заспокоїться лише в Тобі у Небі.