Чому нашим Попелюшкам непотрібні принци та що спільного між майстром Йодою та Україною?

Самі собі принцеси

У казках усього світу є конфлікт між мачухою та сиріткою; проте українські казки, що базуються на цьому сюжеті, докорінно відрізняються від інших.

Згадайте: у західноєвропейських казках конфлікт завжди розгортається між красунею-мачухою і красунею-сиріткою. Про це розповідають і «Попелюшка», і «Білосніжка». Врода — головна риса героїнь. Герой — багатий чоловік — мав уподобати гарне личко та струнку талію.

На Заході бути «за всіх на світі милішою та гарнішою» — це питання виживання, адже жінки не мали права наслідування чи права власності, а отже, без прекрасного принца героїня, що прагнула жити довго та щасливо, ніяк не могла обійтися.

В Україні інакше: за звичаєвим правом, у нас була материзна — тобто спадщина передавалася за материнською лінією і йшла тільки за жіночою лінією: ніхто з чоловіків не міг на неї претендувати. Ця традиція брала початок із прадавніх часів і тривала до козацької доби.

Що ж цінували в український жінці значно більше за вроду?

Відповідь знову дадуть казки: головною чеснотою дівчини вважалася працьовитість.

Ілюстрації Валентини Мельниченко до книжки «Кривенька качечка» (Видавництво «Веселка», 1981 р.)

Уміння обробляти землю та вести побут, створювати домашній затишок — от що було запорукою вдалого шлюбу, також і для казкових героїнь. Саме завдяки цьому українська Попелюшка — Дідова дочка — завжди вигравала у злої мачухи та її ледачої дочки.

Ілля Муромець — наш

Найдавніший жанр героїчного епосу українського народу — билини.

На користь їхнього українського походження говорить, по-перше, час виникнення: період становлення Київської Русі. По-друге, місця, де в билинах відбуваються події, — це Київ, Чернігів тощо.

Так, у билині богатир Ілля Муромець доїжджає з дому до Києва всього лиш «від заутрені до обідні». І не дивно, адже його дім зовсім поруч: це містечко Муромськ, що на Чернігівщині (за іншими переказами — однойменний острівець неподалік Києва).

А інший богатир, Кирило Кожум’яка, від початку мешкав у Києві.

Кирило Кожум’яка був киянином. Ілюстрація Владислава Єрка

Як же сталося, що цих супергероїв ми переважно знаємо в контексті російських казок? Річ у тім, що в українців, попри розвинену усну народну творчість, не було традиції записувати тексти казок та легенд. Історії передавалися з вуст в уста — таким чином вони згодом дійшли і до північних сусідів, які охоче їх привласнили та перекроїли на свій лад.

І Кощій Безсмертний — також

В українській казці про Івана Вітра головним антигероєм є страшний змій Козьолок, подолати якого у двобої нікому не вдавалося.

Зазнавши поразки, Іван Вітер вирішує діяти хитрістю: за допомогою жінки змія вивідує, де ж зберігається сила Козьолка. І виявляється, що вона — у чистому полі, де під великим каменем сховано скриню. У скрині — заєць, у зайці — качка, у качці — яйце, розбивши яке, Іван і долає змія. Знайомий сценарій? Звісно!

Проте на користь його українського походження говорить той факт, що, за думкою дослідників, сюжет казки про Івана Вітра, яка у своєму сучасному вигляді має багато тематичних нашарувань різних епох, уперше виникла ще за часів архаїки, а отже, Козьолок значно старший за російського Кощія Безсмертного.

7 героїв, які є лише в українських казках

Сюжети казок в усьому світі часто мають спільні мотиви та схожих героїв. Проте є персонажі, які зустрічаються тільки в українських казках.

Це Дівка-семилітка — дитина, яка, маючи всього лише 7 років, рятує батька від втрати майна, одну за одною розгадуючи за нього надзвичайно складні загадки пана.

Пан Коцький — старий кіт, якого господар вивів у ліс помирати, але замість того хитрий кіт непогано влаштувався, обдуривши всіх лісових звірів, та ще й узявши лисичку за дружину.

Пан Коцький — герой, який є лише в українських казках. 
Ілюстрації Валентини Мельниченко до книжки видавництва «Веселка»

Є в нас і ексклюзивні персонажі-страхіття: Залізноноса Баба, матір чорта, страшна відьма із залізним носом — таким великим, що аж до підлоги дістає; а також Кобиляча Голова — вона має здатність літати і може нагородити за працьовитість величезним скарбом, або ж з’їсти за лінощі.

Також автентичні українські герої — Івасик-Телесик, хлопчик, який утік від змія на крилах лебедя, та Котигорошко, який розібрався зі змієм по-своєму: одним ударом величезної булави.

«Котигорошко» з розкішними ілюстраціями Івана Сулими

А ще цікавий персонаж — Видимо-Невидимо: невидимий чарівний помічник, який допомагає бідному чоловікові провчити жорстокого пана.

Казки-мандрівники

Деякі українські казки «перебралися» до інших країн.

Так, наприклад, Котигорошко «оселився» у сусідній Білорусі, а казка «Про Вужа-Царевича та вірну жону» відома у Литві як «Еґле — королева вужів».

Українська казка «Про Івана Багатого» — це те саме, що й французький «Кіт у чоботях».

Але є приклади набагато ширшого «покриття»: так, українська «Кривенька качечка» відома в Японії під назвою «Журавка», «Про багатого і бідного брата» — у В’єтнамі як «Карамблола», а казка «Чому море солоне» з такою самою назвою і сюжетом існує на Філіппінах.

Вітчизняний «майстер Йода»

Українські казки дивовижним чином переплітаються не лише з казками інших народів світу, але і з поп-культурою.

Ось, наприклад Ох — персонаж із однойменної казки: маленький, зелений, дуже розумний, наділений чарівною силою.

До того ж — учитель, що бере собі в науку хлопця, якого з допомогою дуже жорстких (або ж навіть жорстоких) методів робить такого самого могутнього чарівника, як і він сам.

Невідомо, чи, вигадуючи свого майстра Йоду, Джордж Лукас знав про українського Оха, — але вийшло дуже схоже.

«Поганці» не на 100%

Що окремо вирізняє українські казки, то це відсутність стовідсотково негативних персонажів. Дослідники пояснюють  такий факт прадавнім походженням більшості сюжетів казок, які виникли ще задовго до приходу християнства з його однозначним поділом на чорне й біле.

Так, наприклад, найпопулярніший злотворець Змій у казках виявляє лицарське благородство: влаштовує частування герою, що прийшов його побороти, завжди питає «будемо битися чи миритися?», передає супротивникові право першого удару тощо.

У давніх українських казках зло могло бути, з одного боку, грізним, а з другого — помічним. Наприклад, русалки можуть залоскотати, якщо не відповісти на їхні загадки, тобто карають за відсутність розуму. Водяник може затягнути на дно того, хто купається під колесом млина, чого робити не можна.

Вирізняє українські казки відсутність стовідсотково негативних персонажів. Навіть Водяник і русалки мають добрі риси. Малюнок about-ukraine.com

Польовик насилає вічний сон на тих, хто працює в полі ополудні, коли сонце найбільше пече. Тобто казкові «умовно злі» герої слугують для регламентації поведінки.

Яскраво виражені негативні ознаки з’являються в таких персонажів лише з плином часу. Наприклад, в українців побутував культ вовка: за прадавніх часів якісь роди поклонялися йому як тотемному божеству. Вшановуючи його, чоловіки вдягали на себе шкіри (длаки) і намагалися уподібнитися до вовчої зграї, вили на місяць.

Із приходом християнства язичницькі боги й тотемні тварини були демонізовані, й таким чином вовкодлаки (люди у вовчих шкурах, що поклонялися божеству та не коїли чогось лихого) перетворилися на вовкулаків — однозначно негативних персонажів-убивць.

Українські «аватари»

Як відомо, слово «аватар» (або «аватара») означає втілення божества у різних подобах. В індуїзмі цей термін найчастіше асоціюється з Вішну та його десятьма основними аватарами, найпопулярніші з яких Крішна та Рама.

Аватари відображають різні риси та прояви одного божества, і в українських казках теж є дуже схожі істоти. Їх важко злічити: це такі персонажі, як Вернидуб, Вернигора, Той, що їсть і ніколи не наїсться, Пийвода, Холод, тощо.

Двоє братів-богатирів — Вернигора і Вернидуб. Ілюстрації М. Єрмак до книжки “Козак Мамарига“

Усіх їх об’єднує спільна риса: вони, фактично, здатні виконувати лише одну специфічну функцію, яка потрібна головному герою, аби долати якісь перешкоди.

Функції ці можуть бути які завгодно: від здатності поглинути будь-яку кількість рідини (як у Пийводи) до вміння грати на музичних інструментах так, що ніхто не може припинити танцювати (Музика).

Але ці персонажі реалізують свої надздібності не заради себе, а заради головного супергероя: тобто фактично вони є його «руками й ногами» — аватарами.

Нестрашні страшні казки

У прадавні часи казки виконували інші завдання, ніж зараз: вони не так розважали, як пояснювали світ в усіх його проявах — охоплюючи найтемніші та найсуворіші. Саме тому в казках за буденними речами приховано багато символів, що мають сакральне значення.

Так, наприклад, звичайний ліс, у який іде головний герой безлічі казок, — це насправді символ потойбічного світу: адже саме у потойбіччі міфічні герої мають пройти свої випробування.

Рушник, який раз по раз з’являється в різних казках, — це символ дороги, а ще смерті: адже саме на рушниках опускали труну в могилу.

Навіть у звичайній хаті є потойбічні «портали» — це вікна та комин: саме через них — і тільки через них — може потрапити в помешкання нечиста сила, адже двері для неї зачинені.

Змій і Мачуха: що спільного?

Світ казки — це світ нескінченних перетворень, які відображають зміни в суспільстві та людському мисленні. Особливо це помітно в українських казках на прикладі трансформацій головного злотворця.

Найпершим із них, що з’явився ще в архаїчні часи, був Змій — у своїй хтонічній подобі. Але з плином часу він набув антропоморфних рис, і хоч так само називався Змієм, та виглядав уже як людина: це відбивало процес поступового відходу суспільства від магічного мислення.

Із приходом християнства Змія з позицій «поганця №1» поступово витіснив Чорт. А вже ближче до наших часів, коли магічне мислення почало поступатися раціональному, а героїко-чарівні казки стали менш популярними за суспільно-побутові, найчастіше згадуваним злотворцем стала зла Мачуха — персонаж, у якому вже не було нічого чарівного, але який, фактично, виконував ту саму функцію, що й давній Змій.

Валентина Ізмайлова, УП.Життя